Ґібб народився в Єгипті, Массіньйон — у Франції. Обидва стали глибоко релігійними людьми, дослідниками не так суспільства, як релігійного життя в суспільстві. Обидва вони були також глибоко світськими; одним із найбільших їхніх досягнень було пристосування традиційної схоластичної науки до вжитку в новітньому політичному світі. Проте діапазон їхньої праці — можна навіть сказати, її структура та якість — дуже відрізняється, навіть якщо зробимо поправку на очевидну відмінність у їхньому шкільному й релігійному вихованні. У його глибокому зацікавленні працею аль-Галладжа — «чиї сліди», як висловився Ґібб у своєму некролозі на смерть Массіньйона в 1962 p., він «ніколи не переставав шукати в пізнішій ісламській літературі та благочесті», — майже необмежений діапазон досліджень Массіньйона приводив його фактично всюди, й усюди він знаходив сліди діяльності «de l’esprit humaine à travers l’espace et le temps» . Творячи oeuvre **, що вбирала в себе «кожен аспект і реґіон сучасного мусульманського життя та думки», Массіньйон своєю присутністю в орієнталізмі кидав постійний виклик колеґам.
Людського духу в просторі й часі (фр.).* Сукупність віків (фр.).
Звичайно ж, Ґібб спершу захоплювався — але потім змінив свій погляд — тим, як послідовно Массіньйон досліджував
«теми, що в якийсь спосіб пов’язували духовне життя мусульман і католиків [і дали йому змогу відкрити] конгеніальний елемент у вшануванні Фатіми, а отже, й окрему галузь інтересу до вивчення шиїтської думки в її {343} численних проявах або в спільності походження від Авраама, і такі теми, як Семеро Сплячих. Його наукові дослідження цих предметів, завдяки своїм високим якостям, набули перманентної значущості в ісламських студіях. Але саме через ці якості вони написані, так би мовити, в двох регістрах. Один із них розташований на звичайному рівні об’єктивної науки, що прагне прояснити природу даного феномену через майстерне використання узвичаєних інструментів академічних досліджень. Другий — на рівні, де об’єктивні дані та розуміння були поглинуті й трансформовані індивідуальною інтуїцією духовного виміру. Й не завжди було так легко провести розмежувальну лінію між першим реґістром і тією трансфігурацією, яка виникала внаслідок використання почуттєвого інтелектуального багатства власної особистості».
Тут натякається, що католиків легше залучити до студій на тему «вшанування Фатіми», ніж протестантів, але, безперечно, тут знайшло свій вияв і підозріливе ставлення Ґібба до кожного, хто стирає різницю між «об’єктивною» наукою і наукою, опертою на (хай навіть вона буде досконало продуманою) «індивідуальну інтуїцію духовного виміру». Проте Ґібб мав цілковиту рацію, коли в наступному абзаці свого некролога визнав «плідну силу» Массіньйонового розуму в таких розмаїтих галузях, як «символізм мусульманського мистецтва, структура мусульманської логіки, заплутані лабіринти середньовічних фінансів та організація ремісничих корпорацій»; він також мав слушність, коли трохи далі схарактеризував ранній інтерес Массіньйона до семітських мов як такий, що дав поштовх «еліптичним студіям, що для невтаємниченого майже дорівнювали містеріям античної Герметики». Проте Ґібб закінчує на великодушній ноті, відзначивши, що
«для нас та наука, яку він своїм прикладом передав орієнталістам своєї ґенерації, була в тому, що навіть класичний орієнталізм більше не був адекватним без певного ступеня причетності до життєвих сил, які надавали значення та цінності розмаїтим аспектам східних культур» 75.
Це, звичайно, було найбільшим внеском Массіньйона, і правда, що в сучасному французькому ісламознавстві (як його іноді називають) сформувалася традиція {344} ототожнення з «життєвими» силами, які живлять «східну культуру»; можна принагідно згадати про великі досягнення таких учених, як Жак Берк, Максим Родінсон, їв Лакост, Роже Арнальдес, — усі вони дуже різні у своїх методах та намірах, — і ми будемо просто вражені плідним прикладом Массіньйона, чий інтелектуальний вплив на них вгадується непомильно.