думкою, що моя книжка — лише одна частина з великої серії і мав надію, що
знайдуться вчені та критики, які захочуть написати й інші її частини. Ще має
бути написане велике загальне есе про імперіалізм та культуру; іншим
дослідженням слід би глибше проникнути у зв’язки між орієнталізмом і
педагогікою, детальніше описати окремо італійський, голландський, німецький та
швейцарський орієнталізм, проаналізувати динаміку взаємовпливів між науковою
літературою й красним письменством, а ще — відношення між адміністративними
ідеями та інтелектуальною сферою. Можливо, найважливішим завданням у цьому
плані є дослідити сучасні альтернативи орієнталізмові, спробувати з’ясувати, як
можна вивчати інші культури чи народи у вільний, непідвладний жодному тискові
чи маніпуляціям спосіб. Але тому, хто захотів би за це взятися, довелося б
переосмислити велику й комплексну проблему знання і влади. Всі ці завдання
залишаються поки що невиконаними, я у своєму дослідженні торкнувся їх хіба що
злегка.
Остання і, можливо, найбільш втішна для мене заувага
щодо методу, яким я збираюся тут скористатися, — це те, що я писав цю працю, думаючи про читачів кількох категорій. Для тих, хто вивчає літературу й
критику, орієнталізм дає чудовий взірець взаємозв’язків, які існують між
суспільством, історією й текстуальністю; більше того, та культурна роль, яку
Схід відіграє на Заході, пов’язує орієнталізм з ідеологією, політикою та
логікою влади, тобто матеріалами, які, на мою думку, мають прямий стосунок до
літературної спільноти. Для тих, хто сьогодні вивчає Схід, від університетських
учених до творців політики, я писав, ставлячи перед собою дві мети: по-перше, подати їм їхню інтелектуальну генеалогію в такий спосіб, у який вона ніколи раніше
не подавалася; по-друге, піддати критиці — з надією спричинити дискусію — часто
безапеляційні припущення, на яких вони здебільшого будують свою роботу. Для
широкого читача я намагався торкатися матерій, які завжди приваблюють увагу, причому всі вони пов’язані не тільки із західними концепціями Іншого світу та
ставленням до нього, а й з тією унікально важливою роллю, що її західна
культура відіграла у, за висловом Віко, світі націй. {41} І нарешті, для
читачів у так званому «третьому світі» це дослідження має стати першим кроком
до розуміння не так західної політики та місця, яке займає в цій політиці
незахідний світ, як сили західного культурного дискурсу, сили, що часто
хибно сприймалась як декоративна або «надструктурна». Я сподіваюся, що мені вдалося
проілюструвати жахливу й грізну структуру культурної домінації і — це
стосується передусім раніше колонізованих народів — небезпеки та спокуси
застосування цієї структури стосовно себе або стосовно інших.
Поділ цієї книжки на три великі частини і дванадцять
коротших розділів мають полегшити, наскільки змога, виклад. Частина перша, «Рамки орієнталізму», окреслює широке коло навкруг усіх вимірів цього предмета, як у термінах історичного часу та досвіду, так і в термінах філософської й
політичної тематики. Частина друга, «Орієнталістське структурування та
реструктурування», є спробою простежити розвиток сучасного орієнталізму шляхом
широкого хронологічного опису, а також через опис цілої низки прийомів, якими
звичайно користувалися у своїй праці найвідоміші поети, митці та вчені. Частина
третя, «Орієнталізм сьогодні», починається там, де закінчилася частина
попередня, близько 1870 р. Це період великої колоніальної експансії на Схід, яка досягає своєї кульмінації під час другої світової війни. Останній розділ
третьої частини описує зміщення від британської і французької до американської
гегемонії; нарешті, тут-таки я намагаюся ескізно змалювати сучасні
інтелектуальні й суспільні реальності орієнталізму в Сполучених Штатах.
3. Персональний вимір. У своїх «Тюремних
зошитах» Ґрамші пише: «Стартовою точкою критичного аналізу є усвідомлення того, хто ти насправді такий, і «пізнання себе» як продукту сучасного історичного
процесу, який залишає в тобі безліч слідів, не залишаючи там реєстру». В
єдиному англійському перекладі книжки Ґрамші його зауваження на цьому й
закінчується, тоді як насправді Ґрамші у своєму італійському ориґіналі додає
сюди ще такі слова: «Отже, необхідно на самому початку скласти такий реєстр» 16.