В порядку речей, запровадженому соціологічною наукою, вивчення мов — це лише інструмент для досягнення вищих цілей, до яких, безперечно, не входить читання літературних текстів. У 1958 p., наприклад, Інститут Середнього Сходу — напівурядова установа, заснована з метою керувати процесом спонсорованих досліджень Середнього Сходу, — опублікував «звіт про поточні дослідження» («Report on Current Research»). Включена {378} туди стаття «Сучасний стан арабських студій у Сполучених Штатах» («Present State of Arabic Studies in the United States»), — яку написав, що видається досить цікавим фактом, один професор гебрейської мови, — має епіграф, який проголошує, що «знання іноземних мов, наприклад, уже не є виключно галуззю діяльності представників гуманітарних наук. Це — робочий інструмент інженера, економіста, соціолога та багатьох інших фахівців». Весь звіт наголошує на важливості знання арабської мови для працівників нафтових компаній, техніків і військового персоналу. Але головна мета цього звіту прочитується у трьох реченнях: «Російські університети готують тепер студентів, які вільно розмовляють арабською. Росія усвідомила важливість впливу на уми людей через звертання до них їхньою мовою. Сполученим Штатам не слід далі баритися з розвитком власної програми вивчення іноземних мов» 106. Таким чином, східні мови є частиною ширшого політичного завдання — як вони були, до певної міри, завжди, — або частиною цілеспрямованих пропаґандистських зусиль. У обох цих випадках студіювання східних мов стає інструментом реалізації пропаґандистських тез Гарольда Лассвелла, в яких він стверджує, що головне не в тому, якими є люди і що вони думають, а якими їх можна навчити бути і які думки їм навіяти:
«Світогляд пропаґандиста фактично поєднує повагу до індивідуальності з байдужістю до формальної демократії. Повага до індивідуальності спричинена залежністю операцій великого масштабу від підтримки мас та від досвіду, набутого в розмаїтті людських уподобань... Це шанобливе ставлення до людей у масі не опирається на жодні демократичні догматичні уявлення про те, що люди самі є найліпшими суддями в тому, що стосується їхніх інтересів. Сучасний пропаґандист, як і сучасний психолог, дотримується думки, що люди часто погано розуміють свої власні інтереси, кидаючись від однієї альтернативи до іншої без вагомих на те причин або полохливо липнучи до покритих мохом уламків якоїсь прадавньої скелі. Визначення перспективи забезпечення перманентних змін у звичках та цінностях включає в себе набагато більше, аніж просто оцінку людських уподобань узагалі. Воно вимагає врахування тканини взаємин, у яку вплетені люди, пошуки ознак преференцій, {379} які можуть і не віддзеркалювати нічого умисного, й спрямування програми на розв’язання, яке задовольняє нас реально. Що стосується цих прийомів, які вимагають масових дій, завдання пропаґандиста полягає в тому, щоб винайти символи мети, які виконуватимуть подвійну функцію — полегшуватимуть процес засвоєння і процес адаптації. Символи повинні забезпечувати сприйняття спонтанно. ... З цього випливає, що ідеал управління — це контроль над ситуацією не через примус, а через завбачення... Пропаґандист сприймає за належне те, що світ цілком побудований на причинній залежності, але передбачуваний він лише почасти...» 107
Тому вивчення іноземної мови — це складова частина непрямого тиску на населення, а дослідження чужоземного реґіону, такого, як Схід, обертається на програму контролю через прогнозування.