Будучи імперським адміністратором, Кромер у цьому своєму становищі теж декларує, що «предметом об’єктивного вивчення має бути насамперед людина». Коли Поуп проголошував, що предметом об’єктивного вивчення людства має бути людина, він мав на увазі всіх людей, включаючи й «бідолашного індійця»; тоді як Кромер «також» нагадує нам, що певних людей, таких, як орієнталів, слід виділити окремо як предмети об’єктивного вивчення. Інструментом об’єктивного вивчення — в цьому розумінні орієнталів — є орієнталізм, об’єктивно відокремлений від інших галузей знання, але в кінцевому підсумку корисний (бо фінітний) для матеріалу та суспільної реальності, що містить у собі все знання, підпирають знання, наділяють його сферою застосування. Порядок, у якому здійснюється влада, — це така собі низка залежностей, що тягнеться від Сходу до Заходу, химерний ланцюг буття, який у найочевиднішій формі якось зобразив Кіплінґ:
«Мул, кінь, слон або буйвіл підкоряються своєму погоничеві, а погонич — своєму сержантові, а сержант — своєму лейтенантові, а лейтенант — своєму капітанові, а капітан — своєму майорові, а майор своєму полковникові, а полковник — бригадному генералові, який командує трьома полками, а бригадний генерал — своєму вищому генералові, а той — віце-королю, який, у свою чергу, є слугою королеви» 15.
Так само міцно викуваний, як оцей страхітливий ланцюг командування, так само рішуче здійснюваний, як «гармонійне функціонування» Кромера, орієнталізм може також виражати силу Заходу і слабкість Сходу — як це бачиться Заходом. Така сила і така слабкість внутрішньо притаманні орієнталізмові, як притаманні вони {65} будь-якій системі поглядів, що поділяє світ на великі загальні підрозділи, такі собі сутності, які співіснують у стані напруги, створюваної тим, що мислиться як радикальна відмінність.
Бо саме це є головною інтелектуальною темою, яку порушує орієнталізм. Чи можна поділити людську реальність — а людська реальність справді видається розмежованою природними лініями поділу — на виразно відмінні культури, історії, традиції, суспільства, навіть раси і по-людському пережити наслідки такого поділу? Говорячи «по-людському пережити наслідки поділу», я маю на увазі, що ми повинні запитати себе, чи існує спосіб уникнути ворожнечі, яка виникає внаслідок такого поділу людей, скажімо, на «нас» (західних європейців) і «їх» (орієнталів). Бо такі поділи завжди були заходами загального застосування, історично й реально призначеними підкреслювати важливість розрізнення між одними людьми та іншими, що здебільшого служило аж ніяк не шляхетним цілям. Коли хтось починає використовувати такі категорії, як «орієнтальний» і «західний» на початковій та кінцевій стадії аналізу, в наукових дослідженнях, державній політиці (а саме так ці категорії були використані Бальфуром та Кромером), то в результаті відмінність, як правило, поляризується — орієнтальне стає ще орієнтальнішим, західне — ще західнішим — і це обмежує людські контакти між різними культурами, традиціями та суспільствами. Одне слово, від самих початків своєї нинішньої історії й до сьогодні орієнталізм як засіб формування думки для осмислення чужоземного типово виявляв надзвичайно прикру тенденцію будь-якого знання, опертого на такі негнучкі, жорстко становлені відмінності, як «Схід» — «Захід»: розділяти думку на два потоки, один з яких омиває Захід, а другий — Схід. А що ця тенденція перебуває в самому центрі орієнталістської теорії, практики та цінностей, вироблених на Заході, то відчуття влади Заходу над Сходом сприймається як щось очевидне, як наділене статусом наукової істини.