реалістичне осмислення «Сходу». Більше того, швидке поширення американського
політичного та економічного впливу на Близькому (а також Середньому) Сході
висуває великі вимоги до нашого розуміння його проблем.
Читачеві стане очевидно (і ставатиме тим очевидніше, чим більше сторінок залишиться в нього позаду), що під орієнталізмом я розумію
кілька речей, і всі вони, на мій погляд, взаємопов’язані. Найпоширенішим
визначенням орієнталізму є академічне, і справді, ним ще послуговується чимала
кількість академічних інституцій. Кожен, хто викладає предмети, які стосуються
Сходу, пише про Схід або досліджує проблеми Сходу, — хай то буде антрополог, соціолог, історик чи філолог, — чи то в специфічних, чи в загальних аспектах, є орієнталістом, а те, чим він або вона займається, — орієнталізмом. Правда й
те, що сьогодні такі терміни, як орієнтальні студії або вивчення
реґіону, фахівці вживають охочіше, аніж «орієнталізм» — і тому, що він
занадто нечіткий та загальний, і тому, що він позначений зверхнім і
виконавчо-адміністративним відтінком смислу, характерним для ментальності
європейського колоніалізму, що процвітав у дев’ятнадцятому та на початку
двадцятого сторіччя. А проте й далі пишуться книжки та влаштовуються наукові
конференції, де у фокусі уваги перебуває Схід, а орієнталіст у його новій чи
давнішій подобі є головним авторитетом. Цим я хочу сказати, що навіть коли
орієнталізм тепер і не домінує, як домінував раніше, він і далі живе
академічним життям — у своїх доктринах і тезах про Схід та про жителя Сходу.
{13}
Орієнталізм у його загальнішому розумінні пов’язаний
саме з цією академічною традицією, чия доля, переходи, перетворення та
специфічні відгалуження є основною темою мого дослідження. Орієнталізм — це
спосіб думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка
проводиться між «Сходом» і (в переважній більшості випадків) «Заходом». Так, велика кількість авторів, серед яких були поети, романісти, філософи, політологи, економісти та імперські адміністратори, брали основоположну різницю
між Сходом і Заходом за стартову точку для створення теорій, епічних поем, романів, суспільно-політичних досліджень, що стосувалися Сходу, його людей, його звичаїв, долі, ментальності тощо. Цей орієнталізм зміг об’єднати, скажімо, Есхіла і Віктора Гюґо, Данте і Карла Маркса. Трохи далі, на сторінках цього
вступу, я торкнуся методологічних проблем, з якими доводиться мати справу на
такому широко окресленому полі, як це.
Між орієнталізмом у його академічному розумінні й у
більш чи менш образному відбувався постійний взаємообмін, а від кінця
вісімнадцятого сторіччя — істотний, добре організований (а може, навіть і
реґульований) двосторонній рух. Тут я підходжу до третього визначення
орієнталізму, яке в історичному й матеріальному плані набагато
конкретизованіше, аніж два попередні. Взявши кінець вісімнадцятого сторіччя за
дуже приблизну відправну точку, орієнталізм можна обговорювати й аналізувати як
корпоративну інституцію контактування зі Сходом — через формулювання тверджень
про нього, узаконення певних поглядів на нього, викладання певних дисциплін про
нього, упокорення його, управління ним: тобто йдеться про орієнталізм як
західний спосіб панувати над Сходом, реструктуровувати його, здійснювати над
ним владу. Я визнав тут за доцільне використати для визначення орієнталізму
запроваджене Мішелем Фуко поняття дискурсу в тому розумінні, в якому він його
описує у своїх творах «Археологія знання» та «Наглядати й карати». Цим я хочу
сказати, що без аналізу орієнталізму як дискурсу навряд чи можна зрозуміти
неймовірно розгалужену й систематизовану дисципліну, завдяки якій європейська
культура зуміла сформувати політичний, соціологічний, мілітарний, ідеологічний, {14} науковий і забарвлений яскравою творчою уявою погляд на Схід у
післяпросвітницький період, причому вона часто формувала не тільки погляд, а й
сам предмет. Більше того, орієнталізм набув такого авторитету й посів такі
міцні позиції тому, що, як на мене, жоден із тих, хто писав або думав про Схід
чи займався якоюсь практичною діяльністю, пов’язаною зі Сходом, не міг
знехтувати обмеження, які орієнталізм накладав на думки та дії. Одне слово, завдяки орієнталізму Схід не був (і не є) вільним полем для думки та дій. Це не
означає, що орієнталізм однобічно детермінує все, що може бути сказано про