Сьогодні орієнталіст менше схильний називати себе орієнталістом, аніж це було майже завжди, аж до другої світової війни. Проте це визначення досі використовується, як, наприклад, коли в університетах створюються {75} програми чи факультети східних мов або східних цивілізацій. Так, існує «факультет» орієнталістики в Оксфорді та відділення орієнтальних студій у Принстоні. Відносно недавно, в 1959 p., британський уряд створив комісію, якій надав широкі повноваження «перевірити, чого досягнуто в університетах у царині орієнтальних, слов’янських, східноєвропейських та африканських студій... й опрацювати та внести пропозиції щодо подальшої діяльності в цьому напрямку» 25. Звіт Гейтера, як його було названо, коли він з’явився в 1961 p., здавалося, не добачив нічого поганого в широкому визначенні терміна «орієнтальний», що, на думку комісії, з великою користю застосовувався також у американських університетах. Бо навіть найбільший авторитет в сучасних англо-американських ісламських студіях Г. А. Р. Ґібб воліє називатися орієнталістом радше, ніж арабістом. Хоча той же таки Ґібб, будучи класицистом, дозволяв собі вживати потворний неологізм «вивчення територій» для позначення орієнталізму, намагаючись у такий спосіб показати, що вивчення територій і орієнталізм певною мірою є взаємозамінними географічними назвами 26. Але це, я гадаю, перебуває в прямій суперечності з набагато цікавішим відношенням між знанням і географією. Я хочу коротко розглянути це відношення.
Незважаючи на те, що його увагу постійно відвертають безліч неясних бажань, імпульсів та образів, розум намагається послідовно сформулювати те, що Клод Леві-Стросс називає наукою конкретного 27. Наприклад, плем’я первісних дикунів приписує певне місце, функцію та значення кожному виду рослин, які знаходить поблизу місця свого розташування. Багато з цих трав і квітів не дають ніякої практичної користі, проте Леві-Стросс наголошує на тому, що розум потребує порядку, а порядок досягається тоді, коли все занотовується й розподіляється по певних категоріях, коли все, що розум сприймає, поміщається там, де його легко знайти, і в такий спосіб кожна річ наділяється певною роллю в системі об’єктів та сутностей, які утворюють середовище. Цей вид рудиментарної класифікації має свою логіку, але правила логіки, згідно з якою зелена папороть у одній людській спільноті є символом добра, а в іншій — віщує лихо, не є ані раціональними, ані універсальними, і наперед {76} визначити їх не можна. В тому, як ми бачимо різницю між речами, є завжди певний ступінь довільності. А безпосередньо з цією різницею пов’язані цінності, чия історія, якби пощастило повністю її розкрити, напевне, показала б той самий ступінь довільності. Це з достатньою очевидністю можна показати на прикладі моди. Чому перуки, мереживні комірці та високі черевики з пряжками з’являються, потім зникають, потім знову з’являються через проміжки часу в кілька десятиріч? Відповідь на це запитання почасти залежить від корисності моди, а почасти від внутрішньо притаманної їй краси. Та коли ми погодимося, що все в історії, як і сама історія, твориться людьми, тоді ми легко зрозуміємо, наскільки можливо приписати багатьом об’єктам, місцям або моментам певні ролі та задані значення, які набувають об’єктивної обґрунтованості лише
після того, як їм приписано ролі. Це особливо стосується чогось не зовсім для нас звичного, такого, як чужоземці, мутанти або «анормальна» поведінка. Цілком можливо стати й на таку точку зору, що деякі дистинктивні об’єкти створюються розумом і що ці об’єкти, хоч нібито й існують об’єктивно, проте мають лише фіктивну реальність. Група людей, які живуть на кількох акрах землі, може провести кордони навкруг своєї ділянки та її найближчих околиць і називати територію, що лежить поза цими кордонами, «землею варварів». Іншими словами, ця універсальна практика визначення подумки знайомої ділянки простору як «нашої території», а незнайомих земель, що лежать поза нею, як «їхньої території» — це такий собі спосіб утворення географічних відмінностей, які можуть бути абсолютно довільними. Я вживаю тут слово «довільний», тому що уявна географія «нашої землі — землі варварів» не вимагає, щоб і варвари визнавали цю різницю. Для «нас» буде цілком достатньо провести ці кордони в наших думках; тоді «вони» відповідно перетворяться на «вони», і як їхня територія, так і їхня ментальність визначатимуться як такі, що відрізняються від «наших». Отже, до певної міри, сучасні та примітивні суспільства набувають, як здається, відчуття своєї ідентичності через неґативне протиставлення. Афінянин п’ятого сторіччя, імовірно, почував себе неварваром до тієї міри, до якої він у позитивному плані відчував себе афінянином. Географічні кордони {77} цілком передбачувано узгоджуються із суспільними, етнічними та культурними кордонами. Проте часто смисл, у якому людина почуває себе не чужоземцем, ґрунтується на дуже неясно визначеній ідеї того, «що лежить зовні», поза її власною територією. Усі види припущень, асоціацій та фікцій, як здається, скупчуються в невідомому просторі, розташованому поза межами мого власного простору.