Французький філософ Ґастон Башляр одного разу здійснив аналіз так званої поетики простору 28. Внутрішні покої будинку, стверджує він, набувають відчуття інтимності, таємності й безпеки, реальної чи уявної, завдяки тому, що вони нерозривно пов’язуються з певними аспектами людського життя, які поза ними неможливі. Об’єктивний простір будинку — його кутки, коридори, підвал, кімнати — важить набагато менше, аніж його поетичні характеристики, що звичайно є якостями, уявну та образну цінність яких ми можемо називати та відчувати: так, наприклад, дім може здаватися населеним привидами, або затишним, або сприйматись як тюрма, або як зачарований замок. Таким чином, простір набуває емоційного або навіть раціонального смислу через своєрідний поетичний процес, унаслідок якого порожні або анонімні проміжки відстані набувають для нас певного значення. Цей же таки процес відбувається, коли ми маємо справу з часом. Чимало з того, що ми асоціюємо з такими періодами (або навіть знаємо про них), як «дуже давно», «на початку часів» або «в кінці часів», є поетичним — тобто штучно утвореним. Для історика Єгипту часів Серединного Царства «дуже давно» матиме досить очевидне значення, але навіть це значення повністю не розвіє сповненого уявних образів, майже фантастичного відчуття, яке поймає людину, що намагається зазирнути в такий далекий і такий несхожий на наше сьогодення час. Бо не випадає сумніватися в тому, що уявна географія та історія допомагають розумові інтенсифікувати своє самовідчуття, драматизуючи відстань та різницю між тим, що розташоване близько від нього, і тим, що лежить дуже далеко. Те саме можна сказати й про емоції, які нерідко нас опановують, коли нам починає здаватися, що ми почували б себе затишніше й комфортніше в шістнадцятому сторіччі або на Таїті. {78}
Проте немає жодної потреби переконувати себе, що все відоме нам про час і простір або, радше, про історію та географію уявне більшою мірою, аніж будь-що інше. Існують такі речі, як позитивна історія і позитивна географія, що в Європі та в Сполучених Штатах мають значні здобутки, на які ми можемо послатися. Сьогодні вчені знають набагато більше про світ, про його минуле та сучасне, аніж знали вони, наприклад, у часи Ґіббона. Проте це аж ніяк не означає, що вони знають про нього все, що можна знати, не означає це також і того, тут іще важливіше відзначити, що ці їхні знання ефективно спростовують уявне географічне та історичне знання, про яке я щойно говорив. Нам немає тут потреби вирішувати, чи історія та географія просякнуті уявним знанням подібного виду, чи воно, в певному розумінні, тисне на них. Наразі ми обмежимося твердженням, що існує дещо більше, аніж те, що видається просто позитивним знанням.