Розповідаючи про «Бібліотеку», Ґаллан стверджує, що у своє поняття «орієнтального» автор спочатку планував включити лише Левант, хоча — повідомляє нам Ґаллан із щирим захватом — описуваний там часовий період покриває навіть більшу протяжність, аніж часи від створення Адама й до «temps où nous sommes» («часів, у які живемо ми»), д’Ербело відступив назад аж до тих часів, що в легендах описуються, як «plus haut» («часи до першопочатку часів»), тривалого періоду до-Адамових Сулейманів. Читаючи далі опис Ґаллана, ми довідуємося, що «Бібліотека» д’Ербело була в принципі схожа на «будь-яку іншу» світову історію, бо ставила на меті подати повний компендіум відомого на той час знання про такі матерії, як Творіння, Потоп, зруйнування Вавилонської вежі тощо, — за тим винятком, що використані д’Ербело джерела були східними. Він поділив історію на два види, священну й світську (у першій розповідалося про євреїв та християн, у другій — про мусульман), і на два періоди, допотопний і післяпотопний. В такий спосіб д’Ербело дістав змогу обговорити такі несхожі й розбіжні історії, як монгольська, татарська, тюркська та слов’янська; він узяв також до розгляду всі провінції імперії мусульман, від Далекого Сходу до Геркулесових Стовпів, з їхніми звичаями, ритуалами, традиціями, коментарями, династіями, палацами, річками та флорою. Така праця, {90} хоч у ній і було приділено певну увагу «la doctrine perverse de Mahomet, qui a causé si grands dommages au christianisme» («перекрученому вченню Магомета, яке завдало такої великої шкоди християнству»), мала, звичайно ж, бути набагато об’ємнішою та ґрунтовнішою, аніж будь-яка з написаних раніше. Ґаллан завершив своє «Переднє слово» багатослівними запевненнями, що «Бібліотека» д’Ербело — це твір унікально «utile et agréable» («корисний і приємний»); інші орієнталісти, такі як Постель, Скаліґер, Ґолій, Поккок та Ерпеній, продукували орієнталістські студії, що були надто вузько граматичними, надто вузько лексикографічними, надто вузько географічними або чимось подібним. Лише д’Ербело спромігся написати працю, здатну переконати європейських читачів, що студії східної культури не були чимось невдячним і непотрібним; тільки д’Ербело, згідно з Ґалланом, спробував сформувати в умах своїх читачів широку ідею про те, що то означає знати та студіювати Схід, ідею, яка водночас виповнює розум і задовольняє великі, наперед сформовані сподівання 47.
У таких зусиллях, як ті, що їх доклав д’Ербело, Європа відкривала свої спроможності освоювати та орієнталізувати Схід. Коли Ґаллан говорить про свою та д’Ербело materia orientalia, певне відчуття своєї вищості прохоплюється в нього то там, то там; як і в працях географів сімнадцятого сторіччя, таких, як Рафаель дю Ман, європейці могли там вичитати, що західна наука дивилася на Схід як на щось відстале й застаріле 48. Але не тільки ця перевага західного світогляду впадає тут у вічі: ми бачимо тут також досконалу техніку, що дає змогу зробити аналітичний розтин багатющого орієнтального матеріалу й подати його в доступній для розуміння західного обивателя формі, в систематичному — і навіть алфавітно впорядкованому! — викладі. Коли Ґаллан сказав про д’Ербело, що той задовольнив чиїсь сподівання, він мав на увазі, я думаю, те, що «Бібліотека» не намагалася піддати ревізії загальноприйняті уявлення про Схід. Бо робота орієнталіста, в кінцевому підсумку, полягає в тому, що він підтверджує те, що читачеві вже відомо про Схід. Він ані намагається, ані хоче зруйнувати вже усталені переконання. Все, що зробила «Bibliothèque orientale» — це представити Схід якомога повніше і якомога ясніше; {91} те, що раніше виглядало як невпорядкована сукупність випадково зібраних туманних відомостей про історію Леванту, біблійну образність, ісламську культуру, назви всіляких екзотичних місцевостей тощо, перетворилося в раціонально впорядковану орієнтальну панораму, від А до Я. У статті про Магомета д’Ербело спочатку наводить усі імена пророка, а потім викладає його ідеологічні та доктринальні цінності в таких словах: