«C’est le fameux imposteur Mahomet, Auteur et Fondateur d’une hérésie, qui a pris le nom de religion, que nous appelions Mahometane. Voyez le titre d’Eslam.Les Interprètes de l’Alcoran et autres Docteurs de la Loy Musulmane on Mahometane ont appliqué à ce faux prophète tous éloges, que les Ariens, Paulitiens on Paulianistes & autres Hérétiques ont attribué à Jésus-Christ, en lui ôtant sa Divinité...»49«Цей сумнозвісний самозванець Мухаммед, або Магомет, був автором і засновником єретичного вчення, що проголосило себе релігією, яку ми називаємо магометанством. Див. статтю «Іслам».Тлумачі Корану та інші доктори мусульманського, або магометанського, права щедро вихваляли й вихваляють цього облудного пророка, як ото аріани, павликіани, або павликійці, та інші єретики вихваляють Ісуса Христа, водночас заперечуючи Його божественність...»
«Магометанство» — це відповідне європейське (образливе за своєю суттю) означення; «іслам», що є правильною мусульманською назвою, подається в книжці окремою статтею. «Єресь... яку ми називаємо магометанською» «тлумачиться» як імітація однієї з християнських імітацій правдивої релігії. Далі, в довгій історичній оповіді про життя Мухаммеда, д’Ербело дозволяє собі перейти на більш-менш наративний стиль. Але найбільше важить у «Бібліотеці» те, де саме поміщено статтю про Мухаммеда. Небезпеки широко розповсюдженої єресі усуваються, коли вона перетворюється на ідеологічно експліцитний матеріал, призначений для енциклопедичної статті. Магомет більше не блукає по неозорих землях Сходу як погрозливий, аморальний спокусник; він спокійно сидить на своєму місці (за самим своїм означенням, високому) серед персонажів, що виступають на орієнталістській сцені 50. Він тепер має генеалогію, витлумачення, навіть {92} певний розвиток, і все це подано в простих твердженнях, які не дозволяють йому заблукати кудись-інде.
Такі «образи» Сходу є образами в тому розумінні, що вони репрезентують або представляють дуже великі сутності, які в протилежному випадку були б украй розмитими, і тільки завдяки цим образам їх можна осмислити або уявити собі. Вони також виступають персонажами такого, приміром, зразка, як хвальки, скнари та ненажери, зображені Феофрастом, Лабрюєром або Селденом. Мабуть, було б неточним твердити, що ми спроможні бачити таких персонажів, як miles gloriosus або Магомет-ошуканець, оскільки логічно вмотивоване звуження персонажа щонайбільше має на меті дати змогу сприйняти загальний тип без труднощів і без двозначностей. Створений д’Ербело персонаж «Магомет» є, власне, образом, тому що облудний пророк становить частину загальної театральної інсценізації під назвою «орієнтальний світ», яку в усій її сукупності описано в «Бібліотеці».
Хвалькуватий воїн (латин.).
Дидактичну якість орієнталістської репрезентації годі відокремити від інших властивостей інсценізації. У такій науковій праці, як «Орієнтальна бібліотека», створеній у результаті систематизованих студій та вчених досліджень, автор накидає дисциплінарний порядок матеріалові, з яким він працював; крім того, він бажає дати ясно зрозуміти читачеві, що на кожній зі сторінок його праці подається впорядкована й дисциплінована оцінка матеріалу. В такий спосіб «Бібліотека» виражає ту ідею, що могутність і ефективність орієнталізму незаперечні, й цим постійно нагадує читачеві, що добутися до Сходу він зможе тільки крізь наукові схеми та шифри, створені зусиллями орієнталістів. А треба сказати, що Схід не тільки пристосований до моральних вимог західного християнства, а й обплетений безліччю тверджень та суджень, які в першу чергу відсилають західний розум не до східних джерел для корекції та верифікації, а до інших праць із орієнталістики. Орієнталістська сцена, як я її назвав, перетворюється на систему суворих моральних та епістемологічних вимог. Таким чином, орієнталізм як дисципліна, що виражає інституціоналізоване західне знання про Схід, починає здійснювати потрійний {93} вплив: на Схід, на орієнталіста і на західного «споживача» орієнталізму. Було б хибним, я гадаю, недооцінювати силу зв’язку, що в такий спосіб утворюється. Бо саме в структурі цього зв’язку Схід (чужий, далекий, «зовнішній» Схід) кориґується, навіть стає об’єктом застосування каральних санкцій за те, що він лежить поза кордонами європейського суспільства, «нашого» світу; в такий спосіб Схід орієнталізується, втягується в процес, який не тільки перетворює Схід на провінцію орієнталізму, але також примушує невтаємниченого західного читача сприймати орієнталістські кодифікації, такі, як алфавітизована «Бібліотека» д’Ербело, як правдивий Схід. Одне слово, правда стає функцією наукового тексту, а не самого матеріалу, який навіть своє існування завдячує орієнталістові — таке виникає враження.