Вигоди від завоювання нових колоній за теперішніх обставин (фр.). {110}
Як набирав Наполеон для своєї єгипетської експедиції кілька десятків «savants» , добре відомо й не потребує тут детального опису. Його ідея полягала в тому, щоб створити для своєї експедиції такий собі живий архів у формі досліджень, здійснених у всіх галузях працівниками Institute d’Egypte *, який він заснував. Можливо, менше відомий той факт, що в усій своїй діяльності, спрямованій на досягнення цієї мети, Наполеон опирався на працю графа де Вольнея, французького мандрівника, чия книжка «Подорож до Єгипту та Сирії» (Compte de Volney, «Voyage en Egypte et en Syrie») вийшла друком у двох томах 1787 p. Якщо не брати до уваги короткого персонального вступу, де автор повідомляє читача, що йому пощастило добути трохи грошей (він одержав спадщину), які уможливили для нього здійснення подорожі на Схід у 1783 p., «Подорож» Вольнея — це майже до гнітючості імперсональний документ. Вольней вочевидь дивився на себе як на вченого, чиї обов’язки полягали в тому, щоб записувати «état»*** всього ним баченого. Кульмінацією Вольнейової «Подорожі» можна вважати другий том, де він розповідає про іслам як про релігію 64. Погляди Вольнея були канонічно ворожими до ісламу як релігії і як системи політичних інституцій; проте Наполеон вважав цю працю, як і ще одну з Вольнейових книжок «Міркування про сучасну війну з турками» («Considérations sur la guerre actuel des Turcs», 1788), надзвичайно важливою в плані відомостей про Схід. Бо Вольней, у кінцевому підсумку, був метикованим французом і — як і Шатобріан та Ламартін через чверть сторіччя після нього — дивився на Близький Схід як на ймовірне місце для реалізації колоніальних амбіцій Франції. Проте найбільше користі з книжки Вольнея Наполеон здобув із переліку, який там давався, в порядку побільшення труднощів, тих перешкод, на які має наштовхнутися на Сході будь-яка французька експедиційна армія.
Вчених (фр.).* Інститут Єгипту (фр.).***«Стан» (фр.).
Наполеон прямим текстом посилається на Вольнея у своїх спогадах про похід на Єгипет «Військові походи в Єгипет та в Сирію, 1798 — 1799 pp.» {111} («Campagnes d’Egypte et de Syrie, 1798 — 1799»), які він продиктував генералові Бертрану на острові Святої Гелени. Вольней, каже він, дотримувався думки, що на Сході існують три перешкоди для встановлення там французької гегемонії, а отже, французькій армії доведеться воювати там відразу з трьома супротивниками: проти Англії, проти Оттоманської Порти і ще з мусульманами — це буде для них третя війна, і найважча з усіх трьох 65. Оцінка Вольнея була водночас проникливою і неспростовною, отож Наполеон дійшов висновку, як дійшов би кожен, хто прочитав Вольнея, що його «Подорож» і «Міркування» були саме тими текстами, які мусить узяти до уваги кожен європеєць, що бажає перемогти на Сході. Іншими словами, праця Вольнея була ніби таким собі підручником, з якого кожен європеєць міг навчитися, як легше пережити той шок, що міг його вразити під час першої безпосередньої зустрічі зі Сходом. Прочитай мої книжки — таким, здається, був задум Вольнея — і ти не тільки не розгубишся при зустрічі зі Сходом, а й зумієш підкорити його собі. Наполеон сприйняв міркування Вольнея майже буквально, але у дивовижно витончений спосіб. Уже з першого моменту, коли Armée d’Egypte з’явилася на єгипетському обрії, було докладено всіх зусиль, аби переконати мусульман, що «nous sommes les vrais musulmans» *, як проголошувалося в прокламації Бонапарта від 2 липня 1798 p., адресованій жителям Александрії 66.
Армія Єгипту (фр.). Тобто французька армія вторгнення в Єгипет.* «Ми — справжні мусульмани» (фр.).