Урочиста церемонія відкриття, що відбулася в листопаді 1869 p., стала подією, яка, не меншою мірою, аніж уся історія де Леcсепcової діяльності, досконало втілила його ідеї. Протягом років його промови, листи та памфлети були заряджені жвавими, енерґійними й театральними словесами. У своєму прагненні будь-що досягти успіху він говорив тільки від себе (і завжди в першій особі множини): ми створили, ми боролися, ми розпорядилися, ми досягли, ми діяли, ми зрозуміли, ми не відступилися, ми просунулися вперед; ніщо, повторював він у багатьох випадках, не могло зупинити нас, нічого не було для нас неможливого, ніщо не мало ваги, окрім досягнення «le résultat final, le grand but» , мети, яку він поставив, визначив і в кінцевому підсумку реалізував.
Кінцевого результату, великої мети (фр.).
Коли папський нунцій, посланий Ватиканом на врочисту церемонію відкриття каналу, взяв слово, то й він доклав відчайдушних {123} зусиль, щоб його промова цілком відповідала інтелектуальному та образному спектаклю, яким було спорудження та врочисте відкриття де Леcсепcового каналу:
«Дозвольте мені висловити свою тверду переконаність, що година, яку щойно видзвонило, є не тільки однією з найурочистіших, що їх знало це сторіччя, а й однією з найвеличніших і найвирішальніших, які бачило людство, відколи воно існує на цьому тлінному світі. Це місце, де сходяться (відтепер ніколи не торкаючись) Африка та Азія, це велике торжество людського роду, ця висока й космополітична публіка, всі раси, що живуть на земній кулі, всі прапори, всі знамена, що радісно полощуться під цим сонячним, неозорим небом, хрест, якому тут усі поклоняються і який височіє перед лицем півмісяця, — скільки чудес, скільки разючих контрастів, скільки мрій, що вважалися химерними, перетворилися на дотичні реальності! Й посеред стількох чудес скільки тем для роздумів для мислителя, скільки радощів, пов’язаних із нинішньою годиною і з перспективами на майбутнє, скільки славних сподівань!..Дві протилежні половини земної кулі стали ближчими одна одній; і, зблизившись, вони впізнали одна одну! А впізнавши одне одного, всі люди, діти одного і єдиного Бога, з радісним тремтінням об’єднуються в одному братерстві! О Захід! О Схід! Підійдіть ближче один до одного, впізнайте один одного, привітайтеся, обійміться!..Але за матеріальним феноменом погляд мислителя відкриває обрії набагато ширші, аніж простори, які можна виміряти, неосяжні обрії, над якими пропливають найвеличніші долі, найуславленіші перемоги, найбезсмертніші абсолютні істини людського роду...Господи, нехай Твій божественний дух витає над цими водами! Нехай він відлітає й повертається від Заходу на Схід, від Сходу на Захід! О пресвятий Боже! Скористайся цим водним шляхом, щоби зблизити між собою людей!» 86
Здавалось, там зібрався цілий світ, щоб віддати шану ґрандіозному проектові, який благословив Бог і яким Він, звичайно, скористається для досягнення своїх божественних цілей. Колишні відмінності та заборони стерлися: Хрест дивився згори вниз на Півмісяць, Захід прийшов на Схід, щоб уже ніколи його не покинути (аж поки в липні 1956 р. Ґамаль Абдель Насер не активізує спроби Єгипту взяти канал під свій власний контроль, згадавши при цьому й ім’я де Леcсепcа). {124}
В ідеї Суецького каналу ми бачимо логічне завершення орієнталістської думки і, що цікавіше, орієнталістських зусиль. Колись для Заходу Азія символізувала мовчазну відстань і відчуженість; іслам уособлював збройну ворожість щодо європейського християнства. Щоб переступити через ці жахливі константи, треба було спочатку пізнати Схід, потім послати туди військо й підкорити його своїй владі, потім відтворити зусиллями вчених, солдатів та суддів, які віднайшли забуті мови, історії, раси й культури, щоб посилатися на них — нехтуючи вбогі нетрі сучасного Сходу, — як на справжній класичний Схід, що його можна було використати для управління Сходом сучасним та створення для нього законів. Темрява відступила й була замінена тепличними створіннями; вчені стали застосовувати слово «Орієнт», аби позначити те, що сучасна Європа нещодавно зробила зі Сходу, який досі зберіг свою неповторну ориґінальність. Де Леcсепc та його канал, у кінцевому підсумку, зруйнували віддаленість Сходу, його інтимну замкнутість від Заходу, його одвічну екзотичність. Як ото загорожа, що розділяє дві сусідні ділянки, може бути перетворена на водну артерію, так і Схід змінив свою субстанцію з активної ворожості на догідливе й слухняне партнерство. Після де Леcсепcа ніхто вже не міг говорити, що Схід належить до зовсім іншого світу в строгому значенні цього виразу. Існував віднині тільки «наш» світ, один об’єднаний світ, тому що Суецький канал переконав у цьому навіть тих останніх провінціалів, які досі вірили в різницю між двома світами. Після спорудження Суецького каналу поняття «східний», «орієнтальний» стало суто адміністративним або виконавчим, підпорядкованим демографічним, економічним та соціологічним факторам. Для імперіалістів, таких, як Бальфур, для антиімперіалістів, таких, як Дж. А. Гобсон, орієнтал, як і африканець, був представником підлеглої раси, а не тільки жителем певної географічної місцевості. Де Леcсепc зруйнував географічну ідентичність Сходу, затягнувши (майже буквально) Схід у Захід і остаточно розвіявши страх перед загрозою ісламу. Після цього з’являються нові категорії та новий досвід, зокрема й імперіалістичні, і з плином часу орієнталізм до них пристосується, хоча й не без труднощів. {125}