Наукова діяльність Г. А. Р. Ґібба ілюструє в самій собі два альтернативні підходи, якими орієнталізм відповів на виклик сучасного Сходу. В 1945 р. Ґібб прочитав курс лекцій у Чиказькому університеті. Світ, який він оглядав, не був тим самим, який Бальфур і Кромер знали до першої світової війни. Кілька революцій, дві світові війни та незліченні економічні, політичні й соціальні зміни зробили реальності 1945 р. непомильно, навіть катастрофічно, новим об’єктом. Проте ось як говорить Ґібб, відкриваючи свої лекції, які він назвав «Сучасні тенденції в ісламі»:
«Той, хто вивчає арабську цивілізацію, постійно спостерігає разючий контраст між образною силою, вираженою, наприклад, у певних галузях арабського письменства, і буквалізмом та педантичністю, які ми знаходимо в міркуваннях та викладі, навіть якщо йдеться про одну й ту саму книжку. Це правда, що серед мусульманських народів були великі філософи й що декотрі з них були арабами, але йдеться про рідкісні винятки. Арабський розум, чи то в стосунку до зовнішнього світу, чи в стосунку до процесів думки, не може позбутися прагнення виокремлювати та індивідуалізовувати конкретні явища або факти. Це, на мою думку, і є одним з головних факторів, які визначають отой «брак відчуття закону», що його професор Макдональд розглядав як характерну відмінність орієнталів.Це також пояснює [те, що так важко буває збагнути вченому західного гарту, якщо цього йому не розтлумачить орієнталіст] ту відразу, яку мусульмани почувають до раціональних процесів думання... Таким чином, відкидання раціоналізованих методів мислення та утилітарної етики, таке характерне для мусульманського світобачення, корениться не в так званому «обскурантизмі» мусульманських теологів, а в атомізмі та дискретності арабської уяви» 102.
Це, звичайно ж, орієнталізм чистісінької води, й навіть коли ми визнаємо, що на подальших сторінках своєї книжки автор демонструє неабияке знання інституційного ісламу, його вступні упередження залишаються неподоланною перешкодою для кожного, хто має надію зрозуміти сучасний іслам. Яке значення може мати слово «відмінність», якщо прийменника «від» ми ніде не бачимо? Чи нас знову не запрошують дивитись на {142} орієнтального мусульманина та його світ так, ніби він, на відміну від нашого — «відмінно» від нього, — так ніколи й не наважився переступити через поріг свого сьомого сторіччя? Що ж стосується сучасного ісламу, то попри всі складності його колишнього суддівського розуміння, чому ми маємо дивитися на нього з такою невблаганною ворожістю, з якою на нього дивиться Ґібб? Якщо іслам позначений невиправними вадами від самого свого виникнення, з огляду на свою перманентну безсилість, тоді орієнталіст буде змушений відкидати будь-які ісламські спроби реформувати іслам, тому що, згідно з його поглядами, всяка реформа — це зрада ісламу: саме в цьому полягає головний арґумент Ґібба. Чи зможе за таких обставин орієнтал визволитися від своїх пут, що не дають йому увійти до сучасного світу? Адже йому лишається хіба що повторювати в один голос із шекспірівським блазнем з «Короля Ліра»: «Вони відшмагали мене за правду, а ти відшмагав мене за брехню; а іноді мене шмагають і за те, що я не розтуляю рота».
Через вісімнадцять років Ґібб виступив перед аудиторією англійських співвітчизників, тільки тепер він говорив як директор Центру студій Середнього Сходу в Гарварді. Його тема мала назву «Необхідність переглянути методи вивчення територій», і там, серед інших aperçus , він погодився, що «Схід надто важливий, щоб залишити його на поталу орієнталістам». Цим він проголосив нову, або другу альтернативу, відкриту для орієнталістів, тоді як «Сучасні тенденції» відображали першу, або традиційну альтернативу.
Зауважень (фр.).
В лекції «Необхідність переглянути методи вивчення територій» Ґібб дає формулу, яка свідчить про його добрі наміри, настільки, звичайно, наскільки це стосується західних експертів із вивчення Сходу, чиїм завданням є готувати студентів для державної служби та бізнесу. «Сьогодні ми потребуємо, — каже Ґібб, — щоб традиційний орієнталіст і добрий соціолог працювали разом; між собою ці двоє зроблять і всю «інтердисциплінарну» роботу. Проте традиційний орієнталіст не стане застосовувати свої застарілі знання для аналізу проблем сучасного Сходу; ні, його знання мають {143} тільки нагадувати його колеґам, що працюють у галузі вивчення територій, про те, що застосовувати психологію і механіку західних політичних інституцій до азіатських або арабських ситуацій — це Волт Дисней у чистому вигляді» 103.