Розділ другий
ОРІЄНТАЛІСТСЬКЕ СТРУКТУРУВАННЯ ТА РЕСТРУКТУРУВАННЯ
«Коли сеїд Омар Накіб-ель-Ашраф (або провідник нащадків пророка)... брав шлюб із дочкою, десь сорок п’ять років тому, попереду процесії йшов один молодик, який розтяв собі живіт, дістав звідти цілий оберемок власних нутрощів і ніс їх перед собою на срібній таці. Коли процесія завершила свій хід, він запхав їх назад, туди, де вони мали бути, й пролежав у ліжку багато днів, перш ніж повністю одужав від наслідків свого дурного й бридкого вчинку».
Едвард Вільям Лейн, «Розповідь про звичаї та побут сучасних єгиптян»
«...dans le cas de la chute de cet empire, soit par une révolution à Constantinople, soit par un démembrement successif, les puissances européennes prendront chacune, à titre de protectorat, la partie de l’empire qui lui sera assignée par les stipulations du congrès; que ces protectorats, définis et limités, quant aux territoires selon les voisinages, la sûreté des frontières, l’analogie de religions, de moeurs et d’intérêts... ne consacreront que la suzeraineté des puissances. Cette sorte de suzeraineté définie ainsi, et consacrée comme droit européen, consistera principalement dans le droit d’occuper telle partie du territoire ou des côtes, pour y fonder, soit des villes libres, {150} soit des colonies européennes, soit des ports et des échelles de commerce... Ce n’est qu’une tutelle armée et civilisatrice que chaque puissance exercera sur son protectorat; elle garantira son existence et ses éléments de nationalité, sous le drapeau d’une nationalité plus forte...»
Alphonse de Lamartine, «Voyage en Orient»
«...в тому випадку, якщо ця імперія розвалиться, або внаслідок революції, яка вибухне в Константинополі, або внаслідок повільного розпаду, європейські держави візьмуть кожна під свій протекторат ту частину імперії, яка буде віддана їй рішенням конґресу; щоб ці протекторати, точно визначені й делімітовані у відношенні своїх територій, враховуючи їхнє сусідство, безпеку кордонів, схожість релігій, звичаїв та інтересів, не пожертвували нічим, крім своїх державних суверенітетів. Визначений у такий спосіб і освячений європейським правом суверенітет полягатиме, головним чином, у праві окупувати якусь частину території або узбережжя, щоб засновувати там або вільні міста, або європейські колонії, або порти й торговельні комунікації... Кожна держава здійснюватиме над своїм протекторатом лише оружну й цивілізаторську опіку; вона ґарантує їй існування та захистить елементи її національного буття під прапором сильнішої нації...»Альфонс де Ламартін, «Подорож на Схід» {151}
І
НАНОВО ПРОВЕДЕНІ КОРДОНИ, НАНОВО ВИЗНАЧЕНІ ПРОБЛЕМИ, СЕКУЛЯРИЗОВАНА РЕЛІГІЯ
Ґюстав Флобер помер у 1880 p., не закінчивши «Бувара та Пекюше», свого гумористичного енциклопедичного роману про виродження знань та марноту людських зусиль. Проте істотні лінії його бачення є очевидними й знаходять чітке підтвердження на багатому матеріалі цього роману. Двоє чиновників, які належать до буржуазії, завдяки тому, що одному з них дісталася несподівана й добра спадщина, беруть відставку й виїздять із міста, щоб провести решту свого життя в сільському маєтку, роблячи там що їм заманеться («nous ferons tout ce que nous plairà!»). A далі Флобер описує, як Бувар та Пекюше справді починають робити все, що їм заманеться, і як ця діяльність затягує їх у практичну й теоретичну веселу мандрівку по теренах сільського господарства, історії, хімії, освіти, археології, літератури, що приносить усе менш і менш успішні результати; вони подорожують полями вченості, як мандрівники в часі й знаннях, переживаючи розчарування, лихі пригоди й невдачі недосвідчених аматорів. Те, що вони переживають, це, по суті, позбавлений ілюзій досвід дев’ятнадцятого сторіччя, через який — якщо ми скористаємося з вислову Шарля Моразе — «les bourgeois conquérants» — відкривають, що вони стали ледачими жертвами своєї власної примітивної некомпетентності та пересічності. Кожен спалах ентузіазму вироджується в занудне кліше, і кожна дисципліна або галузь знання змінюється від надії та сили в безлад, руїну та смуток.
Ескізи, які Флобер накидав, завершуючи цю панораму розпачу, — то два уривки, які становлять особливий інтерес для нашої теми. Двоє чоловіків сперечаються про майбутнє людства. Пекюше бачить це майбутнє «крізь затемнене скло», тоді як Бувар споглядає його в «яскравих барвах»!
Буржуа-переможці (фр.). {152}
«Сучасна людина переживає проґрес, Європа відродиться за допомогою Азії. Згідно з історичним законом, цивілізація рухається зі Сходу на Захід... дві форми людства нарешті зіллються докупи» 1.
Очевидне відлуння Кіне позначає старт ще одного з циклів ентузіазму та розчарування, через які проходять двоє чоловіків. Флоберові нотатки вказують на те, що цей далекосяжний задум Бувара, як і всі інші його плани, безжально уривається невблаганною дійсністю — цього разу несподіваною появою жандармів, які звинувачують його в розпусті. Проте вже через кілька рядків ми маємо змогу прочитати другий цікавий для нас уривок. Двоє чоловіків одночасно признаються один одному, що їхнє потаємне бажання — знову повернутися до своєї праці переписувачів. Вони замовляють собі великий письмовий стіл на дві особи, купують книги, олівці, стиральні гумки і — як завершує свій образок Флобер — «ils s’y mettent»: починають трудитися. Якщо спочатку Бувар і Пекюше намагалися жити природним життям й застосовувати знання більш або менш безпосередньо, то в кінцевому підсумку вони знову заходилися некритично переписувати його, переносячи з одного тексту в інший.