І не тільки тому, що Сасі був першим президентом Азіатського товариства (Société asiatique) (заснованого в 1822 p.), його ім’я асоціюється з початком новітнього орієнталізму; воно ототожнюється з ним тому, що його праця реально створила для потреб цієї професії повністю систематизований корпус текстів, педагогічну практику, наукову традицію і важливу сполучну ланку між орієнтальною наукою та громадською політикою. В роботі Сасі, вперше в Європі після Віденського конґресу, був застосований усвідомлений методологічний принцип, що відповідав усім вимогам наукової дисципліни. Не менш важливо й те, що Сасі завжди почувався людиною, яка стоїть біля витоків великого ревізіоністського проекту.
Живих східних мов (фр.). {166}
Він був одним із тих першопрохідців, які добре усвідомлюють свою місію, і, що уявляється більш істотним для нашої загальної тези, він виступав у своїх творах як секуляризований священнослужитель, для якого його Схід та його студенти були відповідно доктриною віри та парафіянами. Герцоґ де Бройль, один із тогочасних палких шанувальників Сасі, сказав про його наукову діяльність, що вона поєднувала в собі стиль ученого-дослідника й біблійного проповідника і що Сасі був єдиною людиною, спроможною примирити «цілі Лейбніца із зусиллями Боссюе» 13. Тому все, що він писав, конкретно адресувалося студентам (у випадку його першої праці, його «Принципів загальної граматики» («Principes de grammaire générale»), написаних у 1799 p., студентом був його власний син) і подавалося не як щось нове, а як ретельно переглянутий витяг із найкращого, що вже було зроблено, сказано або написано.
Ці дві характеристики — дидактична інтенція, яка враховувала потреби студентів, і очевидний намір повторювати вже відоме, роблячи необхідні витяги та уточнення, — мають вирішальне значення. Твори, написані Сасі, завжди передають тон людського голосу, який щось розповідає; його проза насичена займенниками першої особи, персональними оцінками, риторичною присутністю. Навіть у його найважчих для розуміння речах — як, наприклад, у науковій розвідці про нумізматику Сасанідів третього сторіччя — ми відчуваємо не так перо, що пише, як голос, що промовляє. Ключова нота його праці звучить у перших рядках присвяти своєму синові на початку його «Принципів загальної граматики»: «C’est â toi, mon cher fils, que cette petit ouvrage a été entrepris» , — що означає, я пишу (або говорю), звертаючись до тебе, тому що тобі треба знати ці речі, а позаяк вони не існують у тій формі, якою можна було б скористатися, я сам виконав цю роботу для тебе. Про що ж, власне, йдеться? Про корисність. Про докладені зусилля. Про пряму й благодійну раціональність. Бо Сасі вірив у те, що все можна зробити очевидним і розумним, хоч би яким важким було завдання і хоч би якою темною була проблема.