Отже, якщо орієнталіст необхідний, тому що він видобуває корисні діаманти з далекої орієнтальної глибини, й оскільки Схід не можна вивчити без його посередництва, то виходить, що й писемну орієнтальну творчість не можна брати в цілому. Таким є вступ Сасі до його теорії фраґментів, яка становила неабиякий інтерес для всіх прихильників романтизму. Бо орієнтальна літературна продукція не лише цілком чужа для європейця; вона до того ж не містить у собі достатню кількість цікавих тем і не написана з «достатнім відчуттям смаку та критичним духом», щоб заслуговувати на ширшу публікацію, аніж у окремих уривках (pour mériter d’être publiés autrement que par extrait)18. Тому від орієнталіста вимагається подавати Схід лише в репрезентативних фраґментах, наново опублікованих, розтлумачених, анотованих і неодмінно в оточенні інших фраґментів. Для такої подачі необхідний спеціальний жанр — хрестоматія, і саме в ній у випадку Сасі корисність та інтерес орієнталізму представлені найбільш безпосередньо і з найбільшою користю. Найславетнішою публікацією Сасі була трьохтомна «Арабська хрестоматія» («Chrestomatie arabe»), яка розпочиналася, так би мовити, внутрішньо зримованим арабським куплетом: «Kitab al-anis al-mufid lil-Taleb al-mustafid; wa gam’I al stathur min manthoum wa manthur» («Книжка приємна й корисна для старанного учня; в ній поміщено фраґменти як поезії, так і прози»).
Антології Сасі дуже широко використовувалися в Європі протягом життя кількох ґенерацій. Хоча те, що в них подавалося, було проголошено типовим, вони цілком підпорядковані тій цензурі, яка накладалася на всі питання, що стосувалися Сходу, орієнталістом. Проте ані внутрішній порядок їхнього змісту, ані розташування їхніх частин, ані добір фраґментів ніколи не розкривають їхньої таємниці; читач має враження, що навіть якщо фраґменти не добиралися за їхньою важливістю або за їхнім хронологічним розвитком, або за їхньою естетичною красою (про фраґменти, які добирав Сасі, цього якраз сказати не можна), вони, проте, мусять утілювати в собі певну орієнтальну природність або типову неуникність. Але про це також ніколи не говориться. Сасі {172} просто стверджує, що він трудився задля своїх студентів, аби вибавити їх від необхідності купувати (або читати) надміру величезну бібліотеку орієнтального матеріалу. Рано чи пізно читач забуває про докладені орієнталістом зусилля і сприймає реструктурований Схід, описуваний у хрестоматії, як Orient tout court . Об’єктивна структура (визначення Сходу) і суб’єктивне реструктурування (репрезентація Сходу орієнталістом) стають взаємозамінними. На Схід накладається раціональність орієнталіста; принципи Сходу перетворюються на принципи орієнталіста. Бувши далеким, Схід тепер стає досяжним; бувши несталим тоді, коли залежав тільки від себе, він тепер стає повчально корисним; бувши втраченим, він тепер віднаходиться, навіть якщо в цьому процесі від нього відпадає чимало його частин. Антології Сасі не тільки заступають собою Схід; вони подають його як варіант орієнтальної присутності на Заході 19. Діяльність Сасі канонізує Схід; він перетворюється на канон текстуальних об’єктів, які передаються від одного покоління студентів до наступного.
Схід сам по собі (фр.).
І жива спадщина Сасі, тобто його учні, просто вражає. Кожен знаний арабіст у Європі дев’ятнадцятого сторіччя простежував витоки свого авторитету назад до нього. Університети та академії у Франції, Іспанії, Норвегії, Швеції, Данії й передусім у Німеччині були переповнені студентами, які черпали свою освіту з його наукової спадщини й через антології, створені його працею 20. Але як то завжди буває з будь-якою інтелектуальною спадщиною, наступні покоління брали з неї не тільки її здобутки, а й те, що становило її обмеження. Генеалогічна ориґінальність Сасі полягала в тому, що він ставився до Сходу як до чогось такого, що має бути відновлене, з огляду на невпорядковану й нечітку присутність новітнього Сходу й усупереч цій присутності. Сасі помістив арабів на Сході, який у свою чергу був поміщений на загальній картині новітнього знання. Тобто орієнталізм належав до сучасної науки, але його матеріал мав бути відтворений орієнталістом, перш ніж потрапити на прилавки книгарень разом з латинізмом та еллінізмом. Кожен орієнталіст відтворював свій власний Схід згідно з фундаментальними епістемологічними правилами втрати й набутку, {173} вперше сформульованими й реалізованими Сасі. Та хоч він і був батьком орієнталізму, він став також і першою жертвою цієї дисципліни, бо, перекладаючи нові тексти, фраґменти та витяги, наступні орієнталісти повністю відкинули праці Сасі, створюючи свій власний реконструйований Схід. Проте розпочатий ним процес тривав і далі, й насамперед мірою того, як філологія набувала інституційної сили й опрацьовувала надзвичайно ефективні систематичні методи, яких Сасі ніколи не розробляв. Це вже стало досягненням Ренана — саме він об’єднав вивчення Сходу зі здобутками компаративних дисциплін, які тоді щойно виникли і з яких філологія була найвідомішою.