Філологія проблематизує — себе, свого дослідника, сучасність. Вона включає в себе дивну умову бути новітньою і європейською, оскільки жодна з цих двох категорій не має істинної значущості, якщо вона не споріднена з якоюсь давнішою чужою культурою і давнішим часом. Крім того, Ніцше також бачить філологію як щось народжене, виготовлене, в розумінні Віко, як знак людської підприємливості, створене як категорія людського відкриття, самовідкриття та ориґінальності. Філологія — це спосіб змістити себе, як це роблять великі митці, від свого часу й безпосереднього минулого, хоча, парадоксально й ан’ тиномічно, людина насправді характеризує свою новітню сучасність, коли так робить.
Між Фрідріхом Авґустом Вольфом зразка 1777 року й Фрідріхом Ніцше зразка 1875 року був Ернест Ренан, орієнтальний філолог, а також людина зі складним і цікавим відчуттям того способу, в який перепліталися між собою філологія і новітня культура. У своїй праці «Майбутнє науки» («L’Avenir de la science») (написаній у 1848 p., але опублікованій лише в 1890 p.) він писав, що «засновниками новітньої думки є філологи». А що таке новітня думка, каже він у попередньому реченні, як не «раціоналізм, критицизм, лібералізм, [усі з яких] виникли в той самий день, як і філологія?» Філологія, розвиває він свої міркування далі, це й компаративна дисципліна, що належить лише людям нового часу, і символ {176} новітньої (і європейської) переваги; кожен поступ, зроблений людством, починаючи від п’ятнадцятого сторіччя, може бути приписаний умам, які ми називаємо філологічними. Завдання філології в новітній культурі (культурі, яку Ренан називає філологічною) — і далі бачити реальну дійсність та природу ясно, тобто відкидаючи супернатуралізм, і далі йти в ногу з відкриттями у фізичних науках. Але більше, аніж це, філологія дає змогу скласти загальний погляд на людське життя і на систему речей: «Я, залишаючись у самому центрі, вдихаючи пахощі геть усього, оцінюючи, порівнюючи, комбінуючи, роблячи умовисновки — у цей спосіб я проникну в саму глибінь системи речей». Навколо філолога утворюється непомильна аура сили. А ось як Ренан уточнює свій погляд на філологію та природничі науки:
«Займатися філософією — це знати речі; як дуже влучно висловився Кюв’є, філософія навчає світ теорії. Як і Кант, я вірю в те, що суто спекулятивна демонстрація має не більшу цінність, аніж демонстрація математична, і вона нічого не спроможна навчити нас про реальну дійсність, яка існує. Філологія — це точна наука про ментальні об’єкти. [La philoilogie est la science exacte des choses d’esprit]. Вона є тим самим для гуманітарних наук, чим фізика та хімія є для філософських наук про тіла» 24.
Я повернуся до цитування Ренаном Кюв’є, як і до його постійних посилань на природничі науки, трохи пізніше. А тим часом відзначмо, що майже вся середня частина «Майбутнього науки» заповнена захопленими розповідями Ренана про філологію, науку, що її він зображує як найважчу з людських спроб охарактеризувати світ і найточнішу з усіх дисциплін. Заявляючи про прагнення філології бути істинною наукою про людство, Ренан експліцитно асоціює себе з Віко, Гердером, Вольфом і Монтеск’є, а також із такими своїми філологічними майже-сучасниками, як Вільгельм фон Гумбольдт, Бопп і великий орієнталіст Ежен Бюрнуф (якому й присвячено даний том). Ренан розташовує філологію в центрі того, що він повсюди називає поступом знання, і справді, вся його книжка є маніфестом гуманістичного меліоризму, що, з огляду на її підзаголовок («Думки 1848 p.» — «Pensées de {177} 1848») та інші книжки, опубліковані в 1848 p., такі, як «Бувар і Пекюше» та «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта», аж ніяк не виглядає іронією. Отже, в якомусь розумінні маніфест узагалі та Ренанові думки про філологію зокрема — а на той час він уже написав грубий філологічний трактат про семітські мови, за який одержав премію Вольнея, — ставили на меті помістити Ренана як інтелектуала в чітко визначений зв’язок із великими соціальними проблемами, порушеними в 1848 р. Те, що він вирішив прояснити цей свій зв’язок, звернувшись до найменш: безпосередньої з усіх інтелектуальних дисциплін (філології), яка мала найменший ступінь стосунку до народних проблем, дисципліни найконсервативнішої і найтрадиційнішої, свідчить про екстремальну обміркованість позиції Ренана. Бо реально він говорив не як людина, що звертається до всіх людей, а радше як рефлективний, спеціалізований голос, що приймав, як він прямо про це сказав у своїй передмові 1890 p., нерівність рас та панування небагатьох над багатьма як необхідну неминучість, як такий собі антидемократичний закон існування природи та суспільства 25.