Якщо в усьому, що я досі говорив, я так дуже наполягав на відносно забутих дослідженнях Ренаном семітських мов, то це з кількох важливих причин. Семітські мови були предметом тих наукових студій, до яких Ренан звернувся відразу по тому, як утратив свою християнську віру; вище я описав, як він почав розглядати свої семітські студії як діяльність, що замінила йому віру й дала змогу встановити з нею майбутні критичні взаємини. Вивчення семітських мов було першим повноцінним орієнталістським та науковим дослідженням Ренана (закінченим у 1847 p., вперше опублікованим у 1855 p.), і було як частиною його пізніших великих праць про походження християнства та історію євреїв, так і вступом до них. У своїх намірах, якщо не в остаточних результатах, — цікаво, що дуже мало з класичних або сучасних праць як із лінґвістичної історії, так і з історії орієнталізму цитують Ренана частіше, аніж його побіжно згадують44, — його семітський опус мислився як філологічний прорив, з якого в пізніші роки він завжди черпав ретроспективну арґументацію для своїх поглядів (майже завжди неґативних) щодо релігії, раси та націоналізму 45. {187} Щоразу, коли Ренан бажав щось сказати про євреїв чи мусульман, наприклад, він робив це, ґрунтуючись на своїх надзвичайно категоричних (і нічим не підтверджених, окрім принципів науки, яку він практикував) упередженнях щодо семітів. Крім того, семітські студії Ренана мислилися як внесок і до розвитку індоєвропейської лінґвістики, і до диференціації орієнталізмів. Для першої семітські мови були деґрадованою формою, деґрадованою як у моральному, так і в біологічному розумінні, тоді як для другої вони були однією з — якщо не єдиною — стабільною формою культурного декадансу. І нарешті, семітські мови були першим витвором Ренана, фікцією, яку він винайшов у своїй філологічній лабораторії, щоб задовольнити своє прагнення знайти своє місце в суспільстві і свою місію. Ми в жодному разі не повинні забувати про те, що семітські мови були для Ренанового еґо символом європейської (а отже, і його особистої) домінації над Сходом та над своєю власною ерою. Тому як галузь Орієнту семітські мови не були ані цілком природним об’єктом, ані об’єктом божественного походження, як колись вважалося. Радше семітські мови займали проміжне становище, леґітимізовані у своїх дивних характеристиках (реґулярність визначалася мовами індоєвропейськими) зворотним відношенням до нормальних мов, осмислювані як ексцентричний, майже страховинний феномен почасти з тієї причини, що місцем для їхньої експозиції та аналізу могли служити бібліотеки, лабораторії та музеї. У своєму трактаті Ренан застосовував тон і метод викладу, щоб узяти максимум можливого . зі студіювання книжок та з природних спостережень, як це практикувалося такими вченими, як Кюв’є та Жоффруа Сент-Ілер, père et fils*. Це було важливим стилістичним досягненням, бо дозволяло Ренанові систематично користуватися
бібліотекою, віддаючи їй перевагу перед принципом первісності або божественності для побудови концептуальної моделі, в якій він осмислював мову, а також музеєм, тобто тим місцем, де виставляються результати лабораторного спостереження для показу, аналізу та навчання46. Повсюди Ренан описує звичайні людські факти та явища — мову, історію, культуру, розум, уяву — як щось інше, як щось особливо девіантне, тому що вони є семітськими й орієнтальними і тому що всі вони, {188} в кінцевому підсумку, аналізуються в лабораторії. Отже, виявляється, що семіти — це запеклі монотеїсти, які не створили ані міфології, ані мистецтва, ані комерції, ані цивілізації; їхня свідомість вузька й застигла; у всьому вони репрезентують «une combinaison inférieure de la nature humaine» 47. Водночас Ренан хоче показати, що він говорить про прототип, а не про справжній семітський тип, що реально існує (хоча він порушує навіть цей свій нібито принцип, обговорюючи сучасних йому євреїв та мусульман із далеко не науковою упередженістю в багатьох місцях своїх творів) 48. Таким чином, з одного боку ми маємо трансформацію людини в типаж, а з другого — ясно висловлене компаративне судження, яке стверджує, що типаж залишається типажем і суб’єктом для філологічного, наукового вивчення.