Проте навіть за цим радикальним протиставленням існує ще одне, яке виникає в голові Ренана, і на кількох сторінках першого розділу книги п’ятої він розтлумачує свій погляд читачеві з абсолютною відвертістю. Це відбувається тоді, коли він викладає погляди Сент-Ілера на «деґрадацію типів» 52. Хоча Ренан не уточнює, котрого Сент-Ілера він має на увазі, його посилання достатньо ясне. Бо як Етьєн, так і його син Ісидор були теоретиками біології, що мали надзвичайно гучну славу та великий вплив, зокрема в середовищі літературних інтелектуалів протягом першої половини дев’ятнадцятого сторіччя у Франції. Етьєн, як ми пригадуємо, входив до наполеонівської експедиції, і Бальзак присвятив йому важливий розділ своєї передмови до «Людської комедії»; існує також чимало доказів, що Флобер читав як батька, так і сина, й використав їхні погляди у своїй роботі 53. А що стосується Етьєна та Ісидора, то вони були не тільки спадкоємцями традиції «романтичної» біології, як і Ґете, й Кюв’є, з посиленим інтересом до аналогії, гомології та органічної первісної форми серед видів, але й вважалися фахівцями з філософії й анатомії почварності — тератології, як називав її Ісидор, — в якій найпотворніші фізіологічні відхилення розглядалися як результат внутрішньої деґрадації в житті виду 54. Я не можу входити тут у всі плутані подробиці (як і в зловісні чари) тератології, хоча досить буде згадати, що як Етьєн, так і Ісидор використали теоретичну силу лінґвістичної парадигми, щоб пояснити відхилення, можливі в біологічній системі. Так, на думку Етьєна, почвара була аномалією в тому самому розумінні, в якому слова мови перебувають як у аналогічних, так і в аномальних відношеннях одне з одним: у лінґвістиці ця ідея принаймні не менш давня, {191} аніж праця Варрона «De Lingua Latina» . Жодна аномалія не може розглядатися просто як безпричинний виняток; радше аномалії підтверджують реґулярну структуру, яка пов’язує між собою всі члени даного класу. В анатомії такий погляд виглядає дуже сміливим. У якийсь момент своєї наукової діяльності в «Préliminaire» * до своєї «Анатомічної філософії» («Philosophie anatomique») Етьєн говорить:
«І справді, такий уже характер нашої епохи, що сьогодні стає неможливим замкнутися строго в рамках однієї простої монографії. Спробуйте-но вивчити об’єкт у повній ізоляції, і ви зможете лише повернути його назад, до себе; а отже, ви ніколи не здобудете досконале знання про нього. Але подивіться на нього в оточенні істот, які пов’язані між собою багатьма різними способами і які відокремлені одна від одної різними способами, і ви відкриєте для цього об’єкта широкий діапазон відношень. Передусім, ви взнаєте його краще, навіть у його специфічності: та ще важливіше те, що, розглянувши його в самому центрі його власної сфери діяльності, ви точно довідаєтеся, як він поводиться у власному зовнішньому світі, і ви також дізнаєтесь, як його власні характерні ознаки конституюються в реакції на навколишнє середовище» 55.
Сент-Ілер говорить не тільки про те, що специфічний характер сучасних студій (він писав це в 1822 р.) вимагає вивчати явища компаративно; він також говорить, що для вченого не існує такої речі, як феномен, хоч би яким він був аномальним та винятковим, що не може бути пояснений із посиланням на інші феномени. Зверніть увагу також на те, як Сент-Ілер застосовує метафору центральності (le centre de sa sphère d’activité ***), використану згодом Ренаном в «Майбутньому науки», щоб описати становище, яке займає всякий об’єкт у природі — включаючи навіть філолога, — після того як об’єкт буде науково поміщений туди вченим, що його досліджує.