III
ЖИТТЯ НА СХОДІ Й НАУКА: ВИМОГИ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ТА УЯВИ
Звичайно ж, Ренанові погляди на орієнтальних семітів належать не так до сфери народних упереджень та побутового антисемітизму, як до сфери наукової орієнтальної {197}філології. Коли ми читаємо Ренана й Сасі, ми відразу помічаємо, в який спосіб культурне узагальнення почало вбиратися в броню наукового формулювання та коригуючого дослідження. Як і багато академічних спеціальностей у їхні ранні фази, новітній орієнталізм мав свій предмет дослідження, який він визначив і за який ухопився наче обценьками, чимдуж намагаючись утримати його. В такий спосіб розвинувся словник пізнання, і його функції, як і його стиль, помістили Схід у компаративну структуру, того зразка, яку застосовував і якою маніпулював Ренан. Такий компаративізм рідко буває дескриптивним; найчастіше він і оціночний, і пояснювальний. Ось типовий приклад компаративної практики Ренана:
«Легко переконатися, що в усіх своїх аспектах семітська раса видається нам расою недовершеною, з огляду на її надмірну спрощеність. Ця раса — якщо мені буде дозволено звернутись до аналогії — є тим самим для індоєвропейської родини, чим малюнок олівцем є для живопису; їй бракує того розмаїття, тієї повноти, того надміру життя, які є умовами досконалості. Як оті індивіди, чия життєздатність настільки низька, що після щасливого дитинства вони досягають досить середньої зрілості, семітські нації пережили найповніший розквіт у першу еру свого життя й ніколи не були спроможні досягти повної зрілості» 61.
Індоєвропейці є тут зразком для порівняння, яким були вони й тоді, коли Ренан казав, що семітська орієнтальна чуттєвість ніколи не сягала тих висот, яких досягли індогерманські раси.
Чи цей компаративний напрям думок є, головним чином, науковою необхідністю, чи за ним ховаються етноцентричні расові упередження, цього ми ніколи не можемо сказати з абсолютною певністю. Ми можемо сказати тільки те, що обидві ці ментальні можливості діють разом, підтримуючи одна одну. Що намагалися зробити Ренан і Сасі, то це звести Схід до такого собі людського одноманіття, яке дозволяло легко роздивитися всі його характеристики й видаляло з нього всі елементи його людської складності. У випадку з Ренаном леґітимність його зусиль забезпечувалася філологією, чиї ідеологічні {198} догми дозволяють оголити мову до її коріння; після цього філолог знаходить можливим прив’язати ці лінґвістичні корені, як зробили Ренан та інші, до раси, розуму, характеру й темпераменту, теж оголених до свого коріння. Близькість поглядів Ренана і Ґобіно, наприклад, Ренан розглядав як спільність філологічної та орієнталістської перспективи 62; в наступних виданнях своєї «Загальної історії» він інкорпорував певну частку праці Ґобіно у свою власну. Таким чином, компаративізм у вивченні Сходу та орієнталів став синонімічним із видимою онтологічною нерівністю між Заходом і Сходом.