«Хоч би як боляче було для наших людських почуттів бачити, як ці міріади працелюбних патріархальних та сумирних суспільних організацій дезорганізуються та розпадаються, розпачливо борсаючись у бурхливих хвилях страждань і горя, а їхні індивідуальні члени безповоротно втрачають свою стародавню форму цивілізації й успадковані від предків засоби виживання, ми не повинні забувати, що ці ідилічні сільські громади, хоч би якими сумирними вони здавалися, завжди були міцними підвалинами для східного деспотизму, що вони утримували людський розум у найвужчому з можливих річищі, перетворюючи його на страхітливе знаряддя забобонів, підпорядковуючи його тяжкому гніту традиційних правил, забираючи в нього всю велич та історичну енерґію...
Треба визнати, що Англія, створюючи всі умови для соціальної революції в Гіндустані, керувалася тільки своїми найбільш ницими інтересами і виявила абсолютне глупство, силоміць нав’язуючи їх. Але суть проблеми не в цьому. Суть проблеми в тому, чи спроможне людство виконати свою історичну місію без фундаментальної революції в соціальних обставинах Азії? Якщо відповідь на це запитання буде заперечною, то, попри всі свої злочини, Англія була тільки несвідомим знаряддям історії, готуючи умови для такої революції». {203}
Тоді, хоч би як гірко для наших особистих почуттів було спостерігати руйнацію стародавнього світу, ми маємо повне право, з погляду історії, вигукнути разом з Ґете:
Sollte diese Quai uns quälen
Da sie unsere Lust vermehrt
Hat nicht Myriaden SeelenTimurs Herrschaft aufgeziehrt? 69(Хіба ж то мука, як вонаДає нам втіху, дає силу?Хіба ж уславлений ТимурНе звів мільйони душ в могилу?)
Ці рядки, які підтримують арґументацію Маркса про страждання, яке дає втіху, взяті із «Західно-східного дивану», й вони ідентифікують джерело Марксових концепцій про Схід, концепцій романтичних і навіть месіанських: як людський матеріал, Схід менш важливий, аніж як елемент у романтичному проекті спокути. Таким чином, економічний аналіз Маркса бездоганно узгоджується зі стандартним орієнталістським мисленням, попри те, що тут заанґажовані гуманізм Маркса та його співчуття до людських страждань. Проте в кінцевому підсумку перемагає романтична орієнталістська візія, коли Марксові теоретичні суспільно-економічні погляди розчиняються ось у цьому класично стандартному образі:
«Англія повинна здійснити подвійну місію в Індії: одну деструктивну, другу творчу — зруйнування азіатського суспільства і закладення матеріальних основ західного суспільства в Азії» 70.
Ідея про відродження украй нежиттєспроможної Азії, звичайно ж, притаманна чистісінькому романтичному орієнталізму, та коли ми візьмемо до уваги, що це слова того самого автора, який не може так легко забути про пов’язані з усім цим людські страждання, то це твердження збиває з пантелику. По-перше, воно примушує нас запитати себе, як саме міркування Маркса про великі втрати для Азії, що їх принесло їй британське колоніальне правління, яке він осудив, зміщується назад до давньої нерівності між Сходом і Заходом, яку ми щойно обговорили. По-друге, воно примушує нас запитати себе, {204} де поділося людське співчуття, в яку сферу.думки воно перемістилося, тоді як орієнталістське бачення зайняло його місце.
Ми тут враз повертаємося до усвідомлення того, що орієнталісти, як і багато інших мислителів дев’ятнадцятого сторіччя, думають про людство або в широких загальних термінах, або в абстрактних узагальненнях. Орієнталісти ані зацікавлені, ані спроможні обговорювати конкретних індивідів; натомість у них домінують штучно утворені організми, можливо, закорінені в гердерівському популізмі. Існують орієнтали, азіати, семіти, мусульмани, араби, євреї, раси, ментальності, нації і таке інше, причому декотрі з них є продуктом наукових операцій того самого зразка, які здійснюються в працях Ренана. Подібним чином, одвічна відмінність між «Європою» та «Азією» або між «Заходом» і «Сходом» підганяє під дуже загальні ярлики всяке можливе розмаїття людської множинності, поменшуючи її в цьому процесі до однієї або двох кінцевих загальних абстракцій. Маркс — не виняток. Йому було значно легше використати для ілюстрації своїх теорій Схід узагалі, аніж екзистенціальні людські ідентичності. Бо між Сходом і Заходом, як у самодостатній відозві, мала значення або існувала лише широка анонімна колективність. Жоден інший вид обміну, хоч би яким він був суворо обмеженим, не уявлявся можливим.