На місці (латин.).
Життя на Сході включає в себе особистий досвід та особисті свідчення лише до певної міри. Внески в бібліотеку орієнталізму та в її консолідацію залежать від того, наскільки досвід та свідчення конвертуються із суто {207} особистісного документа в ефективні коди орієнталістської науки. Іншими словами, в тексті має відбутися метаморфоза від особистого до офіційного твердження; зроблені європейцем записи про його життя на Сході та набутий там досвід мають обминути або принаймні мінімізувати його суто біографічні та споглядальні аспекти на користь описів, на яких орієнталізм загалом і пізніші орієнталісти зокрема зможуть креслити, будувати та опирати подальші наукові спостереження й описи. Отож одна з речей, за якими ми мусимо стежити, це більш експліцитне конвертування, аніж у випадку з Марксом, особистих почуттів до Сходу в офіційні орієнталістські твердження.
Далі ситуація збагачується й ускладнюється тим фактом, що протягом усього дев’ятнадцятого сторіччя Схід, і зокрема Ближній Схід, був тим місцем для європейців, де вони особливо любили подорожувати і про яке найбільше писали. Крім того, утворився досить великий корпус європейської літератури орієнтального стилю, дуже часто опертої на особистий досвід перебування на Сході. Флобер відразу спадає на думку як один з визначних представників такої літератури; Дізраелі, Марк Твен та Кінґлейк дають ще три очевидні приклади. Але що особливо цікаво, то це різниця між письменством, яке конвертується з особистого досвіду в професійний орієнталізм, і другим видом, також опертим на життя на Сході та особисті спостереження, який залишається «літературою» і не конвертується в науку: саме цю різницю я зараз і збираюся дослідити.
Бути європейцем на Сході завжди означає бути відірваним від нього у своїй свідомості, бути нерівним зі своїм оточенням. Та головне, на що ми повинні звернути тут увагу, це наміри розглядуваної нами свідомості: яка мета її перебування на Сході? Чому вона опинилася там, хоча, як це було у випадку таких письменників, як Скотт, Гюґо та Ґете, вона може податися на Схід, щоб здобути там якийсь дуже конкретний досвід, в реальній дійсності не покидаючи Європу? Тут схематично можна уявити собі кілька категорій наміру. Перша: йдеться про автора, який хоче використати своє перебування на Сході з конкретною метою добути для професійного орієнталізму науковий матеріал, розглядаючи свою подорож як різновид наукового спостереження. Друга: автор ставить перед {208} собою ту саму мету, але він менш охочий пожертвувати ексцентричністю та стилем своєї індивідуальної свідомості на користь імперсональних орієнталістських дефініцій. Ці останні з’являються в його праці, але їх буває нелегко виокремити з примхливих візерунків індивідуального стилю. Третя: йдеться про письменника, для якого реальна або метафорична поїздка на Схід є здійсненням якогось глибоко пережитого й нагального проекту. В категоріях другій і третій є значно більше місця, ніж у першій, для гри особистої — або принаймні не орієнталістської — свідомості; якщо ми візьмемо «Звичаї та побут сучасних єгиптян» Едварда Вільяма Лейна як найпромовистіший приклад із першої категорії, «Паломництво до Аль-Медини та Мекки» Бертона як приклад творів із другої категорії і «Подорож на Схід» Нерваля як твір із третьої категорії авторських намірів, то нам відразу стане очевидно, скільки місця відводиться в тому чи тому тексті для вираження авторської присутності.
Але попри їхні відмінності, ці три категорії не так уже й різняться одна від одної, як може здатися на перший погляд. До того ж жодна категорія не містить у собі «чисті» репрезентативні типи. Наприклад, праці в усіх трьох категоріях опираються на суто еґоїстичну силу європейської свідомості, що перебуває в їхньому центрі. В усіх випадках Схід існує для європейського спостерігача, а до того ж у категорії, до якої входять «Звичаї єгиптян» Лейна, орієнталістське еґо виступає дуже виразно, хоч би як його стиль намагався вдавати неупереджену імперсональність. Крім того, певні мотиви постійно виявляються в усіх трьох типах. Одним із них є уявлення про Схід як про місце паломництва; є також бачення Сходу як видовища, як tableau vivante .