Жива картина (фр.).
Кожна праця про Схід в цих категоріях намагається об’єктивно описати це місце, звичайно ж, але набагато цікавішим уявляється те, до якої міри внутрішня структура кожної праці, в певному розумінні, синонімічна з усебічною інтерпретацією (або спробою такої інтерпретації) Сходу. Не дивно, що в більшості випадків така інтерпретація є формою романтичного реструктурування Сходу, такого собі нового його бачення, яке спокутно повертає його в теперішній час. Таким чином, {209} кожна інтерпретація, кожна структура, створена для Сходу, є його реінтерпретацією, перебудовою.
Сказавши це, ми безпосередньо повертаємося до відмінностей між категоріями. Погляд Лейна на єгиптян був впливовим, до нього часто зверталися і його часто цитували (це робив і Флобер, серед інших), і він підняв репутацію автора на високий щабель у орієнталістській науці, зробивши його там визначною постаттю. Інакше кажучи, Лейн здобув свій авторитет не завдяки вартості того, що він сказав, а завдяки тому, наскільки сказане ним могло бути пристосоване до орієнталізму. Його цитують як джерело знань про Єгипет або Аравію, тоді як Бертона або Флобера читали й читають, бо вони говорять нам про Бертона й Флобера поза й понад їхнє знання про Схід. Авторська функція в Лейнових «Звичаях єгиптян» менш сильна, аніж у інших категоріях, тому що його праця розповсюджувалася в межах професії, консолідувалася нею, інституціоналізувалася з нею. Авторська ідентичність у праці з професійної дисципліни, такій, як Лейнова, підпорядковується потребам галузі, так само як і потребам предмета вивчення. Але це не робиться просто або безпроблемно.
Класична Лейнова книжка «Розповідь про звичаї та побут сучасних єгиптян» (1836 р.) була свідомим результатом низки інших праць та двох періодів перебування в Єгипті (1825 — 1828 pp. та 1833 — 1835 pp.). Я вживаю тут означення «свідомий» із певним наголосом на ньому, бо Лейн свідомо хотів створити враження, що його дослідження — це праця безпосередня й пряма, неприкрашена і нейтральна у своєму описі, тоді як насправді вона була наслідком істотного редаґування (робота, яку він написав, значно відрізнялася від згодом опублікованої), а також чималих, досить-таки специфічних зусиль. Ніщо в обставинах народження чи походження Лейна начебто не провіщало його захоплення Сходом, окрім хіба його методичної ретельності та його здібностей до класичних студій і математики, що деякою мірою пояснює очевидну внутрішню акуратність у побудові його книжки. В його передмові знаходимо низку цікавих пояснень та натяків, що саме він зробив для того, аби написати цю книжку. Спочатку він поїхав до Єгипту, аби вивчити арабську мову. Потім, занотувавши дещо про сучасний Єгипет, {210} він дістав заохочення написати систематизовану працю про країну та її жителів від одного з комітетів Товариства поширення корисних знань. З випадкової сукупності спостережень книжка була перетворена на документ корисного знання, знання належно впорядкованого й легкодоступного для всіх, хто хотів би одержати істотні відомості про чужоземне суспільство. З передмови стає очевидно, що таке знання мусить, у певний спосіб, будуватися на знаннях, які вже існували раніше, а крім того, мати особливо ефективний характер: у цьому Лейн виявляє себе тонким майстром полеміки. Він повинен спочатку показати, що він зробив те, чого інші до нього не змогли зробити або чомусь не зробили, а потім — що він був спроможний добути інформацію, як автентичну, так і бездоганно точну. Й ось так почав зростати його особистий авторитет.
Хоча Лейн у своїй передмові багато розводиться про «Розповідь про людей з Алеппо» (забута праця), цілком очевидно, що головний із попередніх творів, від якого він відштовхується і з яким має намір дискутувати, — це «Опис Єгипту». Говорячи про цей твір в одній зі своїх розлогих виносок, він ставить його в зневажливі лапки, називаючи «великою французькою працею» про Єгипет. Та праця була водночас надто по-філософському узагальненою і надто недбалою, заявляє Лейн; а знамените дослідження Якоба Буркгардта було просто збірником так званої єгипетської мудрості, яка «дуже мало повідомляє нам про мораль народу». На відміну від французів та Буркгардта, Лейн був спроможний зануритися в середовище тубільців, жити, як жили вони, пристосуватися до їхніх звичок і «навчитися не наштовхувати їх на думку... що ти є тією людиною, яка не має права втручатися в їхнє життя». Щоб у читача не виникло враження, ніби він утратив здатність об’єктивно оцінювати факти, Лейн далі говорить, що підпорядкував свою поведінку лише словам (курсив його) Корану і що він завжди усвідомлював свою відмінність від культури, яка було йому істотно чужа71. Тобто, поки одна частина Лейнової ідентичності вільно плаває в мусульманському морі, яке ні про що не здогадується, частина, занурена під воду, зберігає свою таємну європейську могутність, яка наділяє його {211} творчою силою коментувати, набувати, володіти всім, що є навколо.