Шлюб задля пристойності (фр.).
Ми тут маємо не тільки типовий для Лейна раптовий обрив головної наративної лінії якоюсь недоречною деталлю, ми спостерігаємо тут також рішуче та буквальне відсторонення автора від продуктивних процесів орієнтального суспільства. Мініоповідь про його відмову приєднатися до суспільства, яке він описує, завершується драматичною прогалиною: його історія просто не може бути продовжена, начебто він хоче нам сказати, що, оскільки він не увійшов у інтимні рамки родинного життя, то випадає з виду як кандидат на таке життя. Він буквально зрікається себе як індивід, відмовившись через шлюб увійти в людське суспільство. В такий спосіб він зберігає свою авторитетну ідентичність як фальшивий учасник і цим підтримує об’єктивність своєї оповіді. Якщо ми вже знали, що Лейн не мусульманин, ми також знаємо тепер і те, що для того, аби він міг стати орієнталістом — замість орієнтала, — він мусив відмовитися від чуттєвих радощів родинного життя. Крім того, він мусив також остерігатися, щоб не прив’язати себе до якихось певних дат, увійшовши в людський життєвий цикл. І тільки в цей неґативний спосіб міг він зберегти свою позачасову авторитетність як спостерігач.
Вибір Лейна був між життям без «вигод та дискомфорту» й можливістю завершити своє дослідження сучасних єгиптян. Саме результат цього вибору й уможливив його дефініцію єгиптян, оскільки, якби він став одним із них, його перспектива вже не була б антисептично й асексуально лексикографічною. Таким чином, у два важливі й конче необхідні способи Лейн здобуває наукову довіру та леґітимність. По-перше, тому, що він увійшов у буденний наративний плин людського життя: звідси його спроможність подати колосальну кількість деталей, у сукупність яких спостережливий інтелект чужинця може {216} ввести, а потім стягти докупи величезний обсяг інформації. Єгиптяни, так би мовити, розтинаються для експозиції, а потім переконливо стуляються докупи Лейном. По-друге, тому, що він відокремив себе від генеративного процесу єгипетсько-орієнтального життя: саме тому він придушив у собі свої ниці потяги в інтересах розповсюдження інформації, не в Єгипті й не для Єгипту, а в широкому світі європейської вченості й для цього світу. Те, що він зумів як накинути свою наукову волю на безлад розхристаної реальності, так і свідомо відійти від місця свого перебування на сцену своєї наукової репутації, є причиною його великої слави в анналах орієнталізму. Корисне знання, таке, як його, могло бути одержане, сформульоване та поширене лише в результаті такого самозречення.
Дві інші великі праці Лейна, його так ніколи й не завершений арабський лексикон та його не позначений справжнім натхненням переклад «Арабських ночей», консолідували систему знання, започатковану «Звичаями сучасних єгиптян». В обох цих пізніших трактатах його індивідуальність зникла повністю як творча присутність, зникла, звичайно, й сама ідея творчої праці. Лейн-людина з’являється лише в ролі офіційної персони анотатора та ретранслятора («Ночі») й імперсонального лексикографа. Бувши автором-сучасником свого предмета, Лейн — як дослідник класичної арабістики та класичного ісламу — його пережив. Але саме форма цього виживання становить для нас інтерес. Бо спадщина Лейна як ученого, звичайно ж, мала значення не для Сходу, а для інституцій та установ його європейського суспільства. А ці останні були або академічними — офіційні орієнталістські товариства, інституції та агенції, — або позаакадемічними в багато різних способів, ставши результатом діяльності тих європейців, які оселялися на Сході пізніше.
Якщо ми прочитаємо Лейнові «Звичаї сучасних єгиптян» не як джерело орієнтальної ерудиції, а як працю, спрямовану на поліпшення організації академічного орієнталізму, ми виявимо в ній чимало цікавого. Підкорення генетичного еґо авторитету науки в Лейна точно відповідає зростанню спеціалізації та інституціоналізації знання про Схід, представленого розмаїтими орієнтальними {217} товариствами. Королівське Азіатське товариство було засноване за десять років до того, як з’явилася книжка Лейна, але його комітет кореспонденції — мета якого «полягала в тому, щоб одержувати наукові відомості та запити, що стосувалися мистецтва, наук, літератури, історії та стародавніх пам’яток Сходу 74», — був структурним реципієнтом створеного Лейном інформаційного фонду, в тому вигляді, в якому він був ним опрацьований та сформульований. Що ж до розповсюдження такої праці, як Лейнова, то існували не тільки розмаїті товариства корисного знання, а й також, у ту добу, коли первісна орієнталістська програма сприяння комерції та торгівлі зі Сходом вичерпалася, спеціалізовані наукові товариства, метою діяльності яких було показувати потенційні (якщо не реальні) цінності неупередженої науки. Так, наприклад, у програмі Азіатського товариства написано: