Найщасливішою була Лясана, схвильована до глибини душі. Ноги у мене в багатьох місцях були посічені, на щоці теж були дві глибокі риски. Рани на ногах незабаром самі затяглися, а кров з щоки Лясана злизала язиком, після чого шрами засохли. Коли вона, піклуючись, схилилася наді мною, я пригадав собі, як кілька тижнів тому Лясана врятувала моє життя, висмоктуючи зміїну отруту з рани. І мене охопила така чулість до відданої жінки, що я мусив був з усіх сил стриматися, щоб не обняти її і не пригорнути до себе.
Незабаром до нашого намету підійшли індійці і запитали старшин, хто буде чаклуном замість Карапани.
— Після закінчення мукуарі, — відповів Манаурі, — відбудеться нарада всіх жителів Кумаки, і ми вирішимо, хто буде чаклуном.
— Ми вже знаємо, хто! — голосно заявили воїни. — Арасибо!
— Крім того, треба запитати жителів Серіми, — нагадав головний вождь.
— В Серімі немає нікого, хто був би рівний Арасибо, — запевняли ті. — Ми хочемо Арасибо. Ти, Манаурі, маєш щось проти нього?
Індійці, збуджені танцями, були настирливіші, ніж звичайно. Манаурі допитливо глянув на мене.
— Невже обов'язково повинен бути чаклун? — запитав я, вдаючи з себе дурника.
— Повинен бути, повинен! — відповіли вони, бо не уявляли собі племені без чаклуна.
— Я переконаний, що для нас, людей з роду Білого Ягуара, чаклун був би зайвим, — зауважив я.
— Ну, так це ж для нашого роду! — Манаурі трохи закопилив губи.
Вожді інших родів, які сиділи з нами, незадоволено сприйняли його слова, вбачаючи в них почуття високомірності, а Мабукулі, голова роду черепах, хоч був дуже близьким приятелем Манаурі, кинувся на нього з гнівом:
— То ти вважаєш, що інші роди гірші від вашого?
— Не гірші, Мабукулі, але наш досвідченіший, буваліший, і ти не заперечуватимеш, що він ознайомився з неволею, пройшов важке життя.
— Цього я не заперечую, — погодився неохоче Мабукулі.
Манаурі знову глянув на мене і запитав:
— Що ж ти скажеш, Білий Ягуаре?
— Якщо повинен бути чаклун, як ви говорите, то найкращим є Арасибо, — відповів я всім на втіху.
— І я теж так думаю, — погодився Манаурі.
Індійці, задоволені, що здійснилися їх бажання, розбіглись, і незабаром уся Кумака знала, що Арасибо буде чаклуном.
Під наметом стало тихо. Обличчя у Манаурі було невеселим, чомусь засмучене. Очі наче дивилися на танцюючих, але думками вождь був десь далеко від пальмового гаю. Вже тепер він передбачав труднощі, які зустрінуться на його тернистому шляху. Згодом Манаурі нахилився до мене і шепнув з якимсь жалем у голосі:
— Вже почалося. Арасибо переманює людей на свій бік.
— Арасибо буде тобі вірний, — запевнив я.
— А чи надовго? — відповів він з гіркою посмішкою в кутках рота.
Як я вже зазначив, мукуарі справляв глибоке враження на тих, хто спостерігав за ним. Людина ніби одурманювалась і впадала в якесь напівсонне забуття, одночасно солодке і неспокійне. Я намагався збагнути причину цього і помітив, що мукуарі — це, крім усього іншого, захоплююча, нічим не стримана гра найяскравіших кольорів. Маски й одяг танцюючих були зроблені переважно з пташиного пір'я. Отже, все різноманітне багатство тутешньої природи грало, блищало перед нами невимовною пишнотою кольорів, чаруючи людське око і розум.
Коли я звернув на це увагу своїх товаришів, дорікаючи їм за те, що на догоду огидній душі негідника Карапани мусило загинути стільки чудових створінь — лісових пташок, старшини з чемним співчуттям визнали слушність мого зауваження, але розвели руками на знак своєї безпорадності. А Які — вождь роду аракангів кинув напівжартома, напівповажно:
— Як бачиш, така вже доля птахів. Люди їхні вороги.
— Вороги птахів? — здивувався я.
— Так, — відповів він з хитрою усмішкою. — Вони дуже дошкулили людям.
— І ти говориш, що ці птахи в чомусь винні? Дивно слухати таке від тебе, Які!
— Бо це і є дивна річ. Якщо слухатимеш, я можу тобі розказати.
Він підсів ближче до мене, зайнявши місце майже перед Лясаною. Довго потирав рукою уста і бороду, збираючись з думками. Потім сказав:
— Наш рід походить, як тобі відомо, від птахів араканг. Ти бачив уже не одну аракангу і захоплювався її чудовим вбранням. Це найбільша з наших папуг. Пір'я у неї багряне, як свіжа кров, а крила голубі, як блакить найчистішого неба. Цей наш родовий птах — найсміливіший, а як він це довів — послухай.
І Які розповів мені таку легенду.