Тимчасом підійшло стадо. Кабани не поспішаючи посувалися серед кущів прямо під нами і навколо нас. Сунули широкою лавою — штук сто, а може й більше. Важко було в гущавині полічити їх усіх. Я не поспішав стріляти, щоб пропустити їх якомога більше. Зате Ля-сана за кільканадцять кроків підстрелила з лука одну з кращих свиней. Звір пронизливо хрюкнув, витяг пащею стрілу з рани, але в цей час нова стріла впилася йому в живіт, і тварина безсило впала на передні ноги. Пронизливим вереском звір скликав частину стада до себе. Кабани з настовбурченою щетиною на спині з усіх боків обступили його. Занепокоєні загадковою подією, вони піднімали голови і шумно втягували повітря, але не могли виявити нас.
Несподівано напав удав. Він схопив щелепами за хребет порося, що важило добрих кілька десятків фунтів, і, мов легеньку пташку, блискавично підняв його вгору. Пронизливий вереск прорізав повітря. Удав, не звертаючи уваги на крик і розпачливі пручання здобичі, піднявся трохи вище. Там, приклавши порося до стовбура дерева, на якому він був, обплутав одним обертом свого тіла дерево і кабана. Утиск був смертельний. Порося, напевно, з поламаними ребрами, з розчавленими нутрощами, трохи побрикалося і стихло.
Все це відбувалося на очах стада, що, мов зачароване, дивилося на лісову трагедію. Але вже під час останніх конвульсій жертви кабани внизу заворушились і пішли в наступ. Кілька з них підбігли до дерева, на якому був удав, і врізалися в стовбур іклами. Інші наслідували їх приклад.
Дерево було нетовсте, чотири чоловічі долоні могли його цілком охопити. Під натиском розлючених кабанів воно затріщало від коріння до верхів'я. Удав виліз якнайвище. Стадо лютувало щораз більше. Із стовбура летіли тріски. З глухим ударом тіло мертвого поросяти впало на землю. Стадо відскочило, наче злякавшись, але зразу ж знову піднялося в атаку з подвійною дикістю. Було видно, що дерево довго не витримає.
Це зрозумів і удав.
Тимчасом Лясана не байдикувала. Боротьба йшла тут, під нами, за якісь там двадцять кроків од нас. Кожна стріла з лука влучала, хоч не кожна завдавала смертельної рани.
Я мимоволі часто поглядав на вродливу жінку. Роз-червоніла, з розпущеними локонами, вона була чарівна. Сиділа верхи, міцними ногами стискуючи товсту гілку дерева. Гнучкість її стану, твердість рук були дивовижні. Вереск внизу, а також мисливський азарт захоплювали мене, як і вродливу істоту, що була поруч. Разом з тим розпалена уява навертала мене до спогадів: у дитинстві в батьківському домі я бачив малюнок, який зображав голу римську богиню Діану, що стріляла з лука в оленя. Ця картина справила на мене незабутнє враження, і саме зараз я виразно її пригадав.
Нарешті і я наважився вистрілити з рушниці по кабанах. Напевно, вони чули постріл над головою, але, розлючені, захоплені одним ворогом, удавом, бачили тільки його і нападали на нього. Отже, я спокійно набивав зброю і раз по раз влучно стріляв у стадо.
Удав зрозумів, що його сховище, яке все більше й більше хиталося, кожної хвилини може звалитися на землю. Тут же, поруч, стояли сусідні дерева, сягаючи своїм гіллям до притулку гада. На жаль, гілки ці, тонкі й гнучкі, не витримали б ваги удава. Але були ще ліани: досить міцні, розвішані, наче гірлянди, з дерева на дерево, вони з'єднували собою найближчі стовбури.
Одну з ліан удав вибрав собі для втечі. Вибрав невдало. Сама рослина була товстою і міцною, але погано трималася на гілці. Удав повз дуже обережно. Але він не дійшов ще й до середини ліани, як цей міст під величезною вагою став поволі осуватися. Кабани, побачивши це, підняли страшний вереск і почали підскакувати, щоб схопити ворога. Однак вони не досягли удава.
Гад, може б, і залишився цілим, якби не втратив спокою. Він хотів занадто швидко перелізти на інше дерево і зробив поспішний рух. У гілці щось підозріло тріснуло, і ліана знову опустилася на кілька футів. Кабани наче збожеволіли. Вони підстрибували, мов скажені, але все даремно.
Втриматися на такій хиткій опорі було не легко. В якусь мить гад, ніби втрачаючи рівновагу, перекрутився. При цьому він мимоволі опустив з ліани хвіст, і він повис у повітрі. Великий кабан у цей час підскочив високо вгору. Удача! Він схопив кінець хвоста. Зціплені щелепи вже не відпустили жертву. Тіло удава від цього несподіваного ривка зсунулося ще нижче. Підбігли інші кабани, вчепилися іклами. Стягли ворога на землю. Велетень справився б, напевно, з двома, трьома, але не з усіма. Він вп'явся в рило одного, але інші з нестримною лютістю швидко роздерли його.
В повітрі висів густий сморід мускусу. Кабани, не наситившись перемогою, все ще мстилися на тілі удава. Вони пожирали його, супроводжуючи це голосним хрюканням та іншими грізними звуками. Але поволі стадо заспокоювалося.