У Лраеибо був сьогодні виключно добрий настрій.
— Чому ти так радієш? — запитав я його.
— Радію! — відповів він з загадковою міною і, не приховуючи своєї гордості, великим пальцем хвалькувато показав на череп. — Зерно пустило паростки!
— Яке зерно?
— Карапана шаленіє! Чуєш мараку?
Кілька сусідів повиходили з хатин і наблизилися до нас. Усі вони були дуже збуджені і підтвердили: чаклун шаленіє. Коли минулого дня Арасибо повісив череп, Карапана про це зараз же довідався від шпигунів і почав моментально відчаровувати, знешкоджувати зле око. Шаленів. Як божевільний, танцював навколо свого обрядового куреня і танцював ще й досі, не заплющивши очей уночі. Викрикував страшні закляття, падав, здригаючись у судорогах, весь аж кипів.
І справді весь час у селищі було чути якийсь гуркіт, до того ж удари барабана чаклуна. Людей із Серіми охопив великий страх…
— А що це: марака?
— Найважливіша річ у чаклуна!
Виявилося, що це пустий, твердий плід з вкладеними усередину камінцями: просто брязкало, але з величезною чарівною силою.
— Йому вже нічого не допоможе! — хихотів Арасибо, з жорстоким виразом обличчя, з величезною ненавистю і задоволенням. — Ми добралися до нього, Білий Ягуаре, добралися! І вже не випустимо!
— А хіба це від нас залежить? — з сумнівом запитав я.
— Від ока ягуара! — заскрипів він тріумфально. — Він під владою ока!
— А може, він вирветься з-під неї?
— Не вирветься! Кидатиметься. на всі боки, аж поки не стратить розуму — впаде, як здихаюча собака, потім підведеться, знову кидатиметься, знову зомліє — і так аж до кінця…
— Загине?
— Загине. Втратить розум, серце у нього розірветься, він помре…
Арасибо, лютий на чаклуна за давню кривду, аж танув од мстивої насолоди, але інші люди з нашого роду не поділяли його почуттів. У них тремтіли серця в страху перед гнівом Карапани, вони боялися, що чарівник хоч навіть і загине, але в своєму шаленстві може наробити страшенних злочинів. Відомо, який небезпечний скажений пес — що ж тоді казати про ошалілого чарівника! Вони боялися, Арасибо ж — ні. Він торжествував!
— Добралися до нього! — скреготав він зубами. — Череп його вб'є!
Мати Лясани побачила мене на майдані, прибігла, ніжно забурчала і загнала в ліжко. Після кількох годин відпочинку я не витримав і надвечір знову встав.
— Який ти сильний! — втішалася Лясана, дивлячись на мене. — Ти справжній Ягуар, переміг отруту!
— Це завдяки тобі, Пальмо!
— Сильний, сильний! — з запалом в очах, уже не глузуючи, міряла вона мене з ніг до голови поглядом.
Ми сміялися, щасливі. Здоров'я швидко поверталося до мене.
Здалека, від пущі, від Серіми, чути було безперервні глухі удари барабана. Втрьох: Арнак, Арасибо і я пішли на розвідку. Йшли повільно, щоб мені не зашкодити. Я взяв підзорну трубу, вони — рушниці.
Минувши лісок, що відділяв наші хати від Серіми, ми затрималися на краю гущавини, приховані від очей жителів селища. Віддалені од нього на якісь триста кроків, ми бачили все як на долоні, бо навколо селища розкинулися невеличкі поля на місці вже давно викорчуваного лісу.
Відразу побачили чаклуна. Він бігав навколо хатини, пританцьовуючи, хитаючись, як п'яний. Вигукував дикі прокляття, скликав лихих духів, мов божевільний, тупотів ногами і поводив плечима. В кожній руці у нього була марака, гучний гуркіт якої лунав од лісу до річки. Поруч з ним сидів на землі його учень і вибивав чаклуну такт на барабані.
Але допекло його! Вже більше доби він отак безперервно шаленів. І зовсім не видно було, щоб він стомився, мабуть, щось випив, що зміцнює сили. Кидався огидними прокляттями, але видно було, що він уже не володіє собою так, як володів раніше, закляття, сильніше від його заклять, позбавило його самовладання, спійманий у невидимі тенета, він сіпався, мов хижий звір на ланцюгу. А чи не зірветься з ланцюга?
— Загине! — дивно забелькотів на радощах Арасибо. — Він збожеволіє!
Ця страшна картина збуджувала огиду і одночасно викликала задоволення: оце доля суворо, але справедливо розсудила. Там діялися таємні, гидкі речі, і що б там не було, але в одному ми були впевнені: Карапана потрапив у пастку, з якої йому вже не вилізти. Не втече він од своєї долі.
— Люди кажуть, що він може збожеволіти і наробити шкоди, — зауважив я.
— Він може це зробити, — ствердив Арнак.
— Не встигне! Помре! — виголосив роздратований Арасибо.
Але радісне хвилювання кульгавого не зменшило його пильності. Розум його весь час був на варті, очі широко відкриті. Він бачив, як страшенно впливає на чаклуна череп ягуара, і беріг його, мов своє око, а на ніч ховав у такому місці, яке він тільки сам знав.