Я вже хотів звернутися до Арнака, щоб сказати йому про своє відкриття, коли з черепом ягуара в руках прибіг Арасибо, який перед тим залишив нас на хвилину. Він встромив спис у землю так, щоб той стирчав похило над полоненим, і, начепивши на нього череп, повернув його лівим оком на молокососа. В мерехтливому світлі череп наче ожив, хижі зуби рухалися, а чорна очна яма з несамовитою погрозою дивилася зверху на злочинця. Враження було сильне. Молокосос затремтів, очі ледве не повилазили на лоб, але він ще більше вперся. Його огорнув страх, цього він уже не міг приховати від нас.
— Ти, негіднику, тепер про все заспіваєш! — гримнув над ним Арасибо. — Кажи, бо ягуар тебе розшматує!
Арасибо сам охоче роздер би його на шматки. Але знову й на цей раз він нічого не добився. Канахоло тільки зціпив зуби і мовчав як мертвий.
— Нічого з нього не витягнете, — почувся голос із кола прихильників чаклуна, немовби підбадьорюючи молокососа.
— Погано! — буркнув до мене Арнак. — Упертий негідник! Програємо!
— Невже програємо? Ти, Арнак, так легко опускаєш крильця?
— Не доведемо його вини.
— Я не впізнаю мого Арнака, який повісив носа перед таким шмаркачем… Ти осліп. Арнак, недобачаєш!..
Мого друга вразила прихована бадьорість моїх слів, так само як мене недавно здивувала зміна голосу у Арасибо. Арнак підвів на мене очі.
— А ти побачив щось добре?
— Бачу.
І я розповів про здогадки, на які мене навели незвичайні рухи полоненого, а також його спроба приховати під собою бамбукову трубку. У Арнака засвітилися очі, хоч він завжди вмів володіти собою. За хвилину він сам переконався в правильності моїх спостережень.
— Собака! Щось прикриває! Тепер я сам бачу! — прошепотів він і з подивом глянув на мене. — Яне, знову повертається твоя спостережливість, сили вертаються до тебе! Не дамося!.. Тільки дозволь мені, щоб я викрив їх підлість.
— Звичайно! Роби, що хочеш!
Арнак попередив кількома словами Манаурі, Вагуру і Арасибо про підозру, наказав ще більше розпалити багаття і викликав до полоненого кількох старших воїнів як з нашого роду, так і з усіх інших, а особливо недовірливих. Приготувавши все, він сильним і урочистим голосом повідомив, що око ягуара не можна обдурити. Око ягуара розповіло нам про злочинні наміри чаклуна і вказало, де Канахоло ховає листя кумарави.
— Ви хочете бачити, де? — запитав юнак, повівши навкруги переможним поглядом.
— Дуже цікаво! — почулися голоси.
— Так дивіться!
Він підійшов до полоненого, взяв його під пахви і, шарпнувши, поставив на ноги.
— Бачите?! — крикнув гнівно.
Всі ми бачили: на мотузку, що опоясував стан молокососа, на правій сідниці висів шматок бамбука.
— Що у тебе в цьому бамбуці? — гримнув Арнак на полоненого.
Це вже не був пихатий, гордий учень чаклуна. Це був шмаркач, переляканий до непритомності, полохливе маля, що тремтіло від хвилювання і страху.
— Що у тебе в бамбуці? — тепер уже Манаурі повторив питання твердо, з наказом: — Говори!
Канахоло бурмотів під ніс щось незрозуміле. Його раптова розгубленість лише стверджувала паші переконання, що в трубці було щось підозріле. Але все-таки ми ще не мали цілковитої впевненості. Арасибо підскочив до полоненого, зірвав у нього з пояса бамбукову трубку, вийняв затичку і на очах всіх висипав те, що було всередині, на свою долоню, в запалі не дбаючи про обережність. Там було два чи три пом'ятих листки.
— Кумарава! — писклявим од хвилювання голосом заіржав кульгавий, в цю хвилину схожий швидше на демона з пекла, ніж на людину.
Простягнену долоню наблизив до вогнища і наказав підходити людям, щоб добре роздивилися.
— Ну, це кумарава, чи ні? — запитував він у кожного, а в горлі у нього від нестримного хвилювання щось наче кумкало, гуділо, свистіло.
Він знав, що настала хвилина, в яку вирішується все, в яку він міг знищити владу чаклуна, свого запеклого ворога. Перемога, ненависть і божевілля відбивалися на його обличчі, що все аж тремтіло. Шалено хрипів до кожного:
— Скажи, чи не кумарава?