То мало, що Вірсавію прекрасну любив Давид на спаді літ своїх. — За легендами, Вірсавія — дружина одного з воєначальників царя Давида, який запалав до неї пристрастю і послав її чоловіка на передові позиції, де той і був убитий, а Вірсавія стала Давидові коханкою, а згодом і дружиною, що народила йому Соломона.
О небо, хто це? Чи з Зефіром Флора? Чи це Псіхея та пустун Ерот? — Псіхея — за грецькою міфологією, уособлення людської душі. Кохання Псіхеї та Ерота (Амура) стало для Апулея сюжетом для казки, включеної в його роман «Золотий осел». В російській літературі ця казка була перероблена І. Богдановичем на поему «Душенька».
До приміток Вольтера
Горацій Флакк (Q. Horatius Flaccus, 65—8? до н. е.) — славетний римський поет, автор од, сатир і послань, що викликали численні наслідування у світовій літературі. Одне з його послань «Про поетичне мистецтво» (De arte poetica) використав Буало у творі «L’art poétique», встановивши правила поетики, чим відіграв виняткову роль у класичній літературі Франції. Вольтер, очевидно, має на увазі стор. 196—201 «De arte poetica».
Високість (Altesse) — згодом, починаючи з Людовіка XI (1421—1483), французькі королі титулувалися «величністю» (Majesté).
Капуцини (Capucini ordinis fratrum minorum) — ченці ордену, заснованого в 1525 p., що вимагав від послушників перебування в убозтві; вони носили власяницю з капюшоном (чим можна пояснити назву).
Нікомед III — цар Віфанії, царював з 90 до 75 р. до н. е., спільник Риму. Після його смерті Віфанія була приєднана до Риму.
Светоній (Svetonius Tranquillus) — римський письменник (близько 75—160). Головний його твір «Опис життя дванадцяти цезарів».
Гефестіон — соратник і улюбленець Олександра Македонського, який після смерті Гефестіона приєднав його до півбогів.
Адріан (Публій-Елій, 76—138) — римський імператор, який протегував мистецтву, поезії і філософії.
Антіной — прекрасний юнак, улюбленець і близька до Адріана особа.
Пантеон — у стародавні часи — храм, присвячений усім богам. Адріан реставрував римський Пантеон; пізніше, в XVII cт., будівлю перетворили на церкву; в основному вона збереглася до наших днів.
В латинських цитатах 7 та 8 прим. Вольтер каже про статеві збочення Цезаря, Олександра і Адріана.
До Пісні тринадцятої
Сеньйорство у Феррарі звеселяв. — Йдеться про Лодовіко Аріосто (1474—1533), який був двірським поетом Феррарського герцога Альфонса д’Есте. Славетна його поема «Шалений Роланд» починається терцинами на честь герцогського роду.
Привидівся йому король Франциск. — Франциск І (1494—1547) — французький король з 1515 p., у бою при Павії (1525) зазнав поразки і був узятий в полон іспанським військом. Французька традиція зробила Франциска королем-рицарем і вклала в його уста слова, нібито сказані ним під час полонення: «Все втрачено, крім честі».
І Карл устав перед очима П’ятий. — Карл V (1500—1558), з 1516 р. король Іспанії, а з 1519 р. — німецький імператор. У 1556 р. відмовився від імператорської корони на користь брата, а від іспанської корони на користь сина.
І Генріхові Другому дає... — Генріх II — французький король з 1547 до 1559 р.
Дев’ятий Карл. — Карл IX (1550—1574) — французький король з 1564 р.
Ти, Павле Третій, ти, Десятий Леве. — Лев X — римський папа з 1513 до 1521 р. Павло III — римський папа з 1543 до 1549 р.
Лише беарнець, рицар мій сталевий. — Генріх IV (1553—1610) — перший французький король з роду Бурбонів; його предки були можновладними сеньйорами Беарна (на півдні Франції); за Генріха III очолював протестантську партію в її боротьбі з католицькою лігою. Після смерті Генріха III був оголошений за короля Франції, але Париж, що перебував у руках ліги, відмовився його визнати. Боротьба припинилася тільки після того, як Генріх прийняв католицизм в 1593 р. Вольтер присвятив Генріхові IV свою епічну поему, перше видання якої вийшло в 1723 р. під назвою «Ліга, або Генріх Великий». В наступних виданнях поема дістала назву «Генріади». В цій поемі Вольтер в образі Генріха IV втілив свій ідеал освіченого монарха — мудрого політика, що турбується про своїх підданців і терпимо ставиться до інакомислячих.
Людовіка великого пора. — Людовік XIV (1638—1715), названий «великим», — французький король з 1643 p.; при ньому політика абсолютизму досягла апогею. Розкіш двору «Короля Сонця», як іменували його придворні кола, була політичною демонстрацією величі і непохитності королівської влади. Вольтер написав похвальну історію царювання Людовіка XIV («Siècle de Louis XIV», 1751 p.).