І Монтеспан, погордливу на вдачу. — Монтеспан (Montespan, marquise de, 1641—1707) — Франсуаза Атенаїс де Рошушуар де Мортемар — фаворитка короля Франції Людовіка XIV.
Регентства йде доба благословенна. — Регентство — епоха урядування герцога Орлеанського (1715—1723) під час малоліття Людовіка XV, позначена винятковою розбещеністю аристократії.
Прекрасна Дафно — натяк на дочку герцога Орлеанського, герцогиню де Беррі (Веrry Marie-Louise-Elisabeth, duchesse de, 1695—1719), яку підозрювали в любовному зв’язку з батьком.
До приміток Вольтера
Одинадцять тисяч дів, убитих у Кельні разом зі св. Урсулою під час навали гуннів. Їх мощі в середні віки притягали багато прочан.
Іаків обдурив Ісава, старшого свого брата, видавши себе за нього перед сліпим батьком Ісааком і діставши благословення на першенство.
Анна де Піселе (Pisseleu Anne de, 1508—1576) — коханка Франциска І; мала величезний вплив на короля. Їй приписували розголос державної таємниці, що потяг за собою воєнні та дипломатичні невдачі Франції.
Діана де Пуатьє (Diane de Poitiers, 1499—1566) — коханка французького короля Генріха II, підкорила своєму впливові недолугого монарха.
Папа Олександр VI Борджа (1431—1503). — Скандальна хроніка його родинного життя дістала широкий розголос, зокрема зв’язок з дочкою-красунею Лукрецією. Наведена Вольтером латинська цитата становить останній рядок відомої в свій час епіграми на Лукрецію Борджа:
Sic jacet in tumulo Lucretia nomine, sed re
Thais, Alexandri filia, sponsa, nurus.
(«Тут у могилі лежить та, що називалася Лукрецією, але жила як Таїс, Олександрові дочка, дружина, невістка».)
Лукреція — римлянка, що славилася чеснотливістю.
Габріель д’Естре (D’Estrées Gabriel le» 1565 1599) — коханка Генріха IV.
Марія Манчіні (Mancini Maria, 1639—1714) — коханка Людовіка XIV перед його одруженням з Марією-Терезією. Була видана заміж за коннетабля Неаполя, принца Колонна. Розлучившись з чоловіком, робила марні спроби домогтися відновлення своїх стосунків з королем.
До Пісні чотирнадцятої
Був згоден мудрий Епікур благати. — Епікур — грецький філософ (341—270 до н. е.), який навчав, що людська поведінка зумовлена прагненням до насолоди.
...Які колись Діана явила Актеонові в гаю. — Актеон — за стародавньою міфологією, мисливець, син бога Арістея, підгледів одного разу, як купалась богиня Місяця і полювання Діана (Артеміда), за що вона покарала його, перетворивши на оленя, який був розтерзаний власними собаками, що не впізнали господаря.
До приміток Вольтера
Лукрецій — відомий римський поет І ст. н. е., написав філософську поему в 6 книгах «Про природу речей» (De rerum nature), де він у віршах викладає матеріалістичне вчення філософа Епікура.
Вакх — бог вина і веселощів, син Зевса і Семели. Його змальовували у вигляді юнака з вінком і пов’язкою на голові та з тірсом (жезлом) у руці.
Персей — герой грецької міфології, син Зевса і Данаї. Зевс пройшов до Данаї у вигляді золотого дощу, незважаючи на ряд заходів, ужитих батьком Данаї.
Ромул — за стародавніми переказами, був одним з близнят — синів Марса і дочки царя Альби — Реї Сільвії; разом зі своїм братом Ремом заснував Рим і був його першим царем.
Вільгельм Завойовник (1027—1087) — позашлюбний син нормандського герцога Роберта II Диявола. Після смерті англійського короля Едуарда заявив свої претензії на престол і став королем Англії (1066), користаючись допомогою папи Олександра II та численного війська, що зібралося під його прапори.
Лорд Ч...д. — Честерфільд (Philip Dormer Stanhope of Chester-field, 1694—1773) — англійський державний діяч, що листувався з Вольтером і Монтеск’є. Відомі його «Листи до сина».
Маються на увазі рядки 422—456 пісні IV, рядки 1—327 пісні XXI «Іліади».
До Пісні п’ятнадцятої
Погляньте на героїв з Альбіона і на бійців нащадка Клодіона! — Клодіон — французький король V століття.
Де бігла Аталанта. — Аталанта (грецька міф.) — казкова дівчина, що швидко бігала; для того, щоб наздогнати її, Гіппамен удався до хитрощів, розкидавши на лузі, де вона мала бігти, золоті яблука.
Так в опері поета-кардинала. — Оперний театр, що містився у палаці Пале-Рояль, збудованому кардиналом Рішельє. Поет-кардинал Рішельє написав кілька посередніх п’єс.
Дід короля, що люблять, бо жаліють. — Людовік XV (1710—1774), французький король з 1715 p., правнук Людовіка XIV. Вольтер натякає, з одного боку, на прізвисько «улюблений» (Ьіепаіmé), яке дав двір Людовікові після його тяжкої хвороби в 1744 р. і, з другого боку, на жагучу ненависть, яку викликала, особливо в другій половині царювання, його реакційна політика, що робила зовсім непокараною сваволю чиновництва і віддавала урядування фаворитам та фавориткам. Ця ненависть у 1757 p., через два роки після виходу першого видання «Діви», виявилась, між іншим, у замаху Дем’єна на життя короля. Фраза про любов і ненависть до володаря характерна і для загального світогляду Вольтера. Пор. Брут. дія І, сцена 2: