Loin des cris de ce peuple indocile et barbon... Aveugle dans sa haine, aveugle en son amour, qui menace et qui craint, régne et sert en un jour.
(«Далі від криків цього дикого і неслухняного народу... Сліпого в ненависті і сліпого в любові, який загрожує і боїться, царює і служить».)
До приміток Вольтера
Pierre ponce. — Ponce — пемза.
Архієпископ Турпін (пом. близько 800). — Архієпископ міста Реймса опоетизований старофранцузьким епосом («Пісня про Роланда») і рицарськими романами, як учасник подвигів французького короля та імператора Західної імперії — Карла Великого.
Стентор — вістун богів:
І до аргівців прийшла й заволала так Гера велика
В образі Стентора, сильного, мідноголосого мужа,
Що голосив так, неначебто інших півсотні сукупно.
(«Іліада», V)
До Пісні шістнадцятої
Хай скомпонують оду піндаричну. — Піндар — грецький лірик (близько 520—456 до н. е.), автор численних віршів. Збереглися його урочисті оди, гімни, написані грецькими діалектами. Його метрика відзначалася великою вишуканістю.
Двох agnus’iв. — Agnus — дощечка з тіста або воску з образом ягнятка (лат. agnus), символа Христа.
До приміток Вольтера
Літературний засіб — посилання на автора, що жив за довгий час перед написанням твору, — його часто застосовував Вольтер, щоб уникнути можливих переслідувань.
Св. Фортунат (Venantius Henorius Clementianus Fortunatus жив у VI ст.; написав церковні гімни, релігійні та світські вірші. Справжнім автором «Pange lingua» є Мамер (Mamert Claudian, пом. близько 1474).
Проспер Аквітанський (400—463) написав поему «Про позбавлених благодаті» ( De ingratis).
Св. Григорій Турський (540—594). — Назва його твору — «Historia francorum» («Історія франків»).
Св. Бернард Клервоський (Bernhard de Clairvaux, 1091—1153) — був настоятелем монастиря в Клерво, мав винятковий вплив як серед духівництва, навіть у Римі, так і серед представників світської влади; його проповіді сприяли так званому хрестовому походові 1146 р.
Абеляр (Abélard, 1079—1142) — один з богословів і діалектиків Парижа. Релігійне вчення Абеляра про підлягання віри вільному мисленню створило йому багато супротивників; очолені Бернардом, вони домоглися його засудження.
Августін Кентерберійський — пом. близько 610 р. Еглон — цар моавітян, Агаг — цар амалікитян (Біблія).
Ахав — ізраїльський цар, зазнавав нападів від пророків за введення іноплемінного культу Ваала.
Цариця Аталія (Гофолія) — дочка Ахава, дружина царя іудейського Іорама; після смерті чоловіка і сина домоглась престолу, знищивши всіх нащадків — чоловіків Давидового роду, крім свого внука Іоаса; Іоас за допомогою первосвященика Іоада зійшов на престол, убивши Аталію; під впливом Іоада Іоас знищив культ Ваала, але після смерті первосвященика відродив поклоніння Ваалові знову; після 40 років царювання був убитий своїми придворними (пор. трагедію Расіна «Аталія» — «Athalie»); у французькому тексті («Si méchamment mise à mort par Joad») майже дослівно повторюються останні вірші епіграми Расіна «Sur la «Judith» de Boyer», що кажуть: «Я плачу за бідним Олоферном, якого так злісно стратила Юдіта». Буайє (Boyer Claude, 1618—1698) — абат і поет, надзвичайно плодючий і бездарний. Його ім’я збереглося завдяки епіграмам Буало та Расіна.
Левіафан — міфічна тварина, яка часто була символічним образом єгипетського, ассирійського і вавілонського царств.
До Пісні сімнадцятої
Очам Дідони додала тепла. — Дідона — дійова особа з «Енеїди» Вергілія, карфагенська цариця, в якої Еней знайшов притулок і якій він розповів про загибель Трої.
До приміток Вольтера
Скюдері (Scudéri George de, 1601—1667) — поет, написав багато трагедій, трагікомедій в піднесеному, пишномовному стилі, що відповідав вимогам панівної на той час в аристократичних салонах преціозної літератури. В епічній поемі «Аларіх» описано завоювання Риму вестготами.