2 Всім відомо, що св. Георгія зображають завжди верхи на чудовому коні; звідси прислів’я: «їздить верхи, як святий Георгій».
3 Натяк (див. за кілька рядків угору. — М. Р.) на Декартові вихори та на його тонку матерію, — смішні химери, що так довго були в пошані. Чомусь автор прикладає епітет мрійника і до Ньютона, що довів порожнечу; очевидно, це тому, що Ньютон гадає, ніби дуже еластична субстанція — причина тяжіння; а втім, не треба чіплятись до всякого жарту.
4 Увесь цей уривок — очевидне наслідування Гомера. Мінерва говорить Марсові те, що розсудливий Денис каже тут гордовитому Георгієві: «о Марсе, о Марсе, кривавий боже, кому до смаку тільки битви» і т. д.
5 Знову наслідування Гомерові — у нього поранено самого Марса.
6 Мільтон, у п’ятій пісні свого «Втраченого раю», запевняє, що частина ангелів зробила порох та гармати і повергла в небесах додолу легіони ангелів; що ці останні взяли в небесах сотні гір, завдали їх собі на спини разом з гірськими лісами та ріками, які з тих гір текли, і кинули ріки, гори й ліси на ворожу артилерію. Це один із найправдоподібніших уривків у всій поемі.
Пісня дванадцята
1 Треба визнати, що пістолети вигадано в Пістоні аж багато пізніше. Ми не сміємо запевняти, щоб ото можна дозволить так перехоплювати час; але чого не пробачиш в епічній поемі! Епопея має великі права.
2 Справедливо буде відзначити на цім місці дивовижну повчальність цієї поеми. Порок у ній завжди зазнає кари: спокуситель-духівник умирає без покаяння, Грібурдона засуджено, Шандоса переможено і т. ін. Це саме й радить мудрий Горацій Флакк in Arte poetica.
3 Карл забуває про сімсот жінок, а разом це виносить тисячу. Але тут ми можемо тільки вітати стриманість і розсудливість автора.
4 «Надир» по-арабськи значить найнижчий, а «зеніт» — найвищий. Віз (фр. «La Grande Ourse», рос. «Большая Медведица». — М. Р.) — це «Арктос» греків, що дав свою назву арктичному полюсові.
5 За тої доби королів титуловано «високість».
6 Отців-капуцинів ще не було; це помилка щодо побуту.
7 Неуки в попередніх, геть спотворених виданнях надрукували Лікомед замість Нікомед; це був Віфінський цар.
«Caesar is Bithiniam missus», — каже Светоній, — «desedit apud Nicomedem, non sine rumore prostratae régi pudicitiae».
8 «Alexander paedicator Hephaestionis, Adrianus Antinoi». Імператор Адріан не тільки поставив статую Антіноя в Пантеоні, але й спорудив йому храм; і Тертулліан визнає, що Антіной творив чудеса.
Пісня тринадцята
1 Автор ясно визначає час — кінець червня. Пам’ять святого Івана Хрестителя святкують 24 червня.
2 Те, що говорить тут автор, — натяк на тридцять четверту пісню «Orlando Furioso»:
Quando scoprendo il nome suo gli disse
Esser colui che l’Evangelio scrisse.
Дивіться в нашій передмові й, особливо, згадайте, що Аріосто приміщує святого Івана на Місяці разом з трьома Парками.
3 Приклади кидання жеребка раз у раз бачимо в Гомера. За допомогою жеребка ворожили у євреїв. Сказано, що Юдине місце заступлене було по жеребку; і тепер деякі посади у Венеції, Генуї та інших державах обіймають люди по жеребку.
4 Одинадцять тисяч дів та мучениць, похованих у Кельні.
5 Щит, що впав у Римі з неба; його пильно берегли, як запоруку безпеки міста.
6 Наш автор, видимо, має на оці хитрощі Якова, до яких він удався, щоб на нього подумали, що то Ісав. (У франц. тексті до Якова приточено епітет patte-pelu, буквально — «волохата лапа», переносне значення — хитрун, лукавець; до цього автор додає примітку: «patte-pelu — натяк на рукавиці з шкури та вовни, що їх він надів тоді собі на руки». — М. P.)
7 Анна де-Пісселе, герцогиня Етампська.
8 Діана де-Пуатьє, герцогиня Валанська.
9 Генріх III і його улюбленці.
10 Папа Олександр VI мав троє дітей від Ваноцці. Його дочка Лукреція була, казали люди, його коханкою і коханкою свого брата: «Alexandri filia, sponsa, nurus».
11 Славнозвісна Габріель д’Естре, герцогиня Бофорська.
12 Та, що була потім за конетаблем Колонна.
13 Колись носили штани на зав’язці; і про чоловіка, що не виконав свого обов’язку, говорили, що в нього зав’язана зав’язка. Завжди чаклунам накидувано владу перешкоджати шлюбові; це звалось «зав’язати зав’язку». Мода на зав’язки минула за Людовіка XIV, коли стали прикріпляти до гульфіків ґудзики.
Пісня чотирнадцята
1 Цей вступ, як видно, наслідування першої пісні чудової поеми Лукреція:
Aeneadum genitrix, hominum divumque voluptas,
Alma Venus, coeli subterlabentia signa, etc, etc.
2 Комос — бог бенкетування.
3 Rostbeef, вимовляйте — «ростбіф»; це улюблена страва англійців; це те, що ми звемо «aloyau» — хребтова частина яловичини. Пудинги — це тісто; бувають плум-пудинги, бред-пудинги і кілька інших ґатунків пудингів. «Notandi sunt tibi mores».