Quid dicam — що й казати.
Дивовижна історія Гаргантюа — в сатиричному романі Рабле (Rabelais François, 1495 (?) — 1553), спрямованому проти середньовічної схоластики, церкви і феодалів; Вольтер має на увазі розділ «Як Грангузьє дізнався про дивовижний розум Гаргантюа, коли той винайшов підтирку» (розд. XIII, кн. І).
«Тorche-culs» — підтирка.
Четверта книга цього роману присвячена кардиналові Оде, а не кардиналові де Турнону, як пише Вольтер.
Лафонтен (La Fontaine Jean, 1621—1695) — французький поет-класик. Вольтер має на увазі його фривольні віршовані новели («Contes», 1667).
До Пісні першої
Наш добрий Карл — Карл VII (1403—1461); після смерті свого батька Карл VI, спираючись на партію Арманьяків, прибічників герцога Орлеанського, оголосив себе королем за правом спадкоємства, не визнавши договору в Труа, складеного його матір’ю, королевою Ізабеллою, з англійським королем Генріхом V, що одружився з дочкою Карла VI; за цим договором французький престол переходив до англійської династії. У боротьбі з англійцями та їх спільниками бургундцями Карл VII зазнавав поразки за поразкою. Короткочасне поліпшення сталося в 1426 р. після перемоги над англійцями при Монтаржі, але потім стан знову погіршав. Різкий злам стався в 1429 p., коли з’явилась Жанна д’Арк; англійців було розбито під Орлеаном і здобуто Реймс. У 1435 р. на бік Карла перейшов герцог Бургундський, і почався рішучий наступ на англійців. З перервою війна тривала до 1453 p., коли був складений мирний договір, згідно з яким на французькій території за англійцями залишалось тільки місто Кале.
У Турі. — Тур — місто на річці Луарі, резиденція Карла VII під час окупації Парижа англійським військом.
Самих богів спокусниця — Кіпріда. Кіпріда — одне з імен Афродіти-Венери.
Чари Арахнеї. — Арахна, Арахнея (грецьке — павук) — в античній міфології надзвичайно майстерна ткаля; викликавши на змагання Афіну-Палладу, виткала малюнок, що відбивав любовні пригоди богів; розгнівана Афіна розірвала тканину, а Арахну обернула в павука.
Алена вірші. — Ален Шартьє (Chartier Alain, 1386—458) — двірський поет Карла VI і Карла VII, «батько французького красномовства», написав «Бревіарій благородних», «Книгу чотирьох дам» та ін.
Рід Валуа. — Валуа — королівський рід у Франції; першим королем з дому Валуа був Філіпп VI (1328—1350), а останнім — Генріх III (1574—1589).
Нещасний Орлеан. — Орлеан — велике торговельне місто — фортеця на річці Луарі, важливий стратегічний пункт. Падіння Орлеана позбавило б Карла VII підпори в центрі Франції.
Тальбот, англійський ватажок — Тальбот (Talbot John, 1373—1453) — англійський полководець, особистою хоробрістю заслужив прізвисько «британського Ахілла», керував облогою Орлеана і був узятий в полон у бою з військом, що прийшло на допомогу обложеній фортеці. В полоні перебував до 1433 p.; у 1449 р. був призначений на головного командувача англійського війська, що оперувало на французькій території; загинув у бою при Кастільоні.
До приміток Вольтера
Я не вродився славити святих — пародія на традиційний зачин героїчної епопеї. У Шаплена:
Je chante la pucelle, et la sainte vaillance
Qui dans le point fatal où périssait la France
Ranimant de son roi la mourante vertu,
Releva son Etat, sous l’Anglais abbatu.
(«Співаю діву та її святу мужність, яка у фатальну годину, коли гинула Франція, оживила заснулу доблесть її короля і піднесла державу, потоптану англійцями»).
Ода святій Женев’єві (повний заголовок): «Наслідування латинської оди преподобного отця Леже про святу Женев’єву» (Imitation de l’ode latine du r. p. Lejay sur sainte Geneviève) — належить Вольтерові. Була написана ним у 1710 або 1711 році. Леже (Lejay Gabrieb-François, 1657—1734) — вихователь Вольтера, викладав риторику в єзуїтському коледжі Людовіка Великого.
Рішелье (Richelieu Armand-Jean du Plessis, 1585—1642) — кардинал, перший міністр Людовіка XIII; провадив політику централізації та зміцнення абсолютизму.
Буало (Boileau — Despréaux Nicolas, 1636—1711) — поет і теоретик французького класицизму; у своєму «Поетичному мистецтві», виходячи із засад декартівського раціоналізму і визнання переваги античного мистецтва, формулював основи класичної поетики і зібрав канонічні правила літературних жанрів; крім того, написав героїкомічну поему «Аналой», кілька сатир, послань тощо. У 4-й сатирі він каже про Шаплена, що його вірші «грубі» (durs), «позбавлені і сили і грації» (et sans force et sans grâce), «слова безглузді і суперечать одне одному» (termes sans raison, l’un de l’autre écartés), «холодні метафори одноманітні» (froids ornements a la ligne plantés).