Медічі Марія (Medici Maria, 1573—1642) — дочка великого герцога Тосканського Франциска І. Королева Франції, дружина Генріха IV. Після смерті чоловіка, через малоліття Людовіка XIII, була регентшею. В 1631 р. змушена була, через сутички з Рішельє, покинути Францію.
Кончіні Кончіно (Concini Concino, пом. 1617) — флорентинець, син нотаріуса, фаворит Марії Медічі; після смерті Генріха IV став першим міністром, дістав титул маркіза і звання маршала Франції. Був убитий з наказу молодого Людовіка XIII, який його ненавидів.
Постанова парламенту, що забороняла піддавати критиці вчення Арістотеля, була ухвалена 4 вересня 1724 р. В ній говорилось: «Забороняється під страхом смерті підтримувати і викладати будь-яке вчення, спрямоване проти стародавніх письменників, що дістали схвалення».
«Gallia Christiana» — історія монастирів та єпархій у Франції; почали її брати Сент-Март. Перші 4 томи вийшли в 1656 p., потім її відновив і продовжив у XVIII ст. їх троюрідний племінник Дені де-Сент-Март (перші 3 томи вийшли 1715—1725 pp.); після смерті Дені де-Сент-Март орден бенедиктинців узяв видання до своїх рук.
Менферм (Mainferme Jean de la, 1643—1693) — монах-бенедиктинець, у 1684 р. надрукував «Clypeus ordinis Fontebraldensis» («Щит Фонтебральдинського ордену») — богословський твір, в якому захищав орден та його засновника, доводячи, що Роберт Дарбріссель не відступив від церковних правил, поставивши на чолі ордену жінку, а також запевняв, що в ордені панує виняткова чистота моралі.
Вольтер має на оці безстрашну войовницю Клорінду, героїню рицарської поеми Торквато Тассо (1544—1595) «Визволений Єрусалим», та прекрасну Анжеліку, коханку Роланда (Аріосто, 1474—1533, «Шалений Роланд»).
By god — їй-богу. God damn mel — буквально: Бог засудить мене; blood — кров. Sacramente — чорт забирай! Vota a Dios — їй-богу (точний переклад: даю обіцянку Богові).
У розд. VIII першої книги роману «Гаргантюа» Рабле міркує про брагети і каже, що він написав спеціальну книгу на тему: «Цінність брагет». Цим же міркуванням присвячений розділ VIII з книги «Пантагрюеля», названий — «Чому брагети — найважливіша частина зброї вояка».
До Пісні четвертої
Це лиш тепер розумних час настав. — Натяк на перебування Вольтера в Англії від 1726 до 1729 p., коли він познайомився s багатьма видатними людьми.
Так в давні дні над голубим Євфратом. — Євфрат — річка в Maлій Азії, згадувана в найдавніших літературних пам’ятниках.
Тож Дюнуа, усіх бастардів цвіт. — Бастард (bastard) — незаконна дитина, зокрема позашлюбна дитина владущих осіб, що визнана ними і має у визначенні бастард, як у своєрідному титулі, вказівку на знатність походження. Дюнуа називав себе в офіціальних документах «Bastard d’Orléans», бо був позашлюбним сином Людовіка, герцога Орлеанського.
Чаклун і некромант — некромант (necromant) той, що викликає духів, чарівник.
Інкуб йому. — Інкуб — за народним повір’ям, демон, що одвідує деяких жінок.
Коли Назона вірити словам. — Назон Публій Овідій (Publius Ovidius Naso, 43 р. до. н. е. — 7 р. н. е.) — римський поет. Йому належить, опрацювання стародавніх міфів у «Метаморфозах».
З Європою, з Данаєю удвох. — Європа — дочка фінікійського царя. За легендами, була вкрадена Зевсом і мала від нього дітей. Даная — дочка аргосського царя, кохана Зевса.
Їх подають Аглая, Єфрозіна і Талія. — Аглая, Єфрозіна і Талія — за старогрецькою міфологією, дочки Вакха і Венери, що уособлюють собою радість життя.
Нектар кипить у Гебиних руках. — Геба (грецька міф.) — богиня юності; була виночерпієм у богів.
До Дюнуа вона щось прошептала — і наш герой уперше затремтів. — До оповідань Гільома Ваде включено віршований епізод «Що подобається дамам» (Ce qui plait aux dames); його герой Роберт має стати чоловіком феї. Розгортання подій нагадує пригоду Дюнуа в замку Гермафродита.
До приміток Вольтера
Флавій Іосиф (37—97) — єврейський історик, його перу належить «Історія війни євреїв проти римлян» та «Історія євреїв»; в останній Флавій охоплює період від легендарного створення світу до повстання євреїв проти римлян у І ст. н. е. при Нероні.
Отець Кальме (dom Augustin Calmet, 1672—1754) — бенедиктинський монах, що тлумачив священне писання і залишив ряд праць, з яких найважливіші: «Біблія латинською і французькою мовами з літературними і критичними коментарями» та «Історичний і критичний словник Біблії».