Альбігойці — релігійна секта, що виникла в XII ст. на півдні Франції в умовах розвитку товарно-грошових стосунків; дістала назву від міста Альбі. Альбігойці навчали про боротьбу у світі двох начал — добра і зла. Після засудження альбігойської єресі Латранським собором проти альбігойців були спрямовані два хрестові походи. Хрестоносці з винятковою жорстокістю розправлялися з єретиками. З соціально-економічного погляду це була об’єднана боротьба дворянства, торговельного класу, ремісників і селянства проти адміністративно-політичної влади духівництва та церковного землевласництва.
Condignus — богословський термін, означає «содостойний».
Єнох — біблійний пророк; за твердженням легенди, прожив 365 років і за благочестиве життя був узятий живим на небо.
До Пісні шостої
Де з Люцифером Грібурдон горить. — Люцифер, або Фосфор, — за стародавньою міфологією, світлоносець; у біблійних і пізніше християнських переказах диявол мав ім’я Люцифера.
І кволих сильним завжди продає (Vend Je plus faible aux crimes du plus fort) — та сама думка і майже в тих самих словах повторюється в трагедії Вольтера «Меропа» (Меигоре), дія І, картина 2.
Аркади щасливої синкові. — Аркадія — одна з областей Пелопоннеса в Елладі. В міфологічній поезії — країна мирного щастя, простоти і безтурботного спокою.
Як любу для Анхіза. — Анхіз — за грецькою міфологією — коханий Афродіти, від якої мав сина — героя Троянської війни Енея. За розголошення цієї таємниці Анхіз був осліплений Зевсом. Згодом, під час розгрому і спалення Трої, Еней виніс Анхіза на руках і одвіз його на кораблі.
Шептали «Ave». — «Ave» — перше слово католицької молитви, зверненої до Діви Марії: «Ave, Maria, grazia plena» — «Радій, благодатна Маріє».
До приміток Вольтера
Адоніс — за грецьк. міфологією — третину року повинен був жити в Афродіти, другу третину — в богині підземного царства Персефони, останню третину він мав волю вибирати.
Савойя (Savoie) — графство, пізніше — герцогство, тепер — провінція південного сходу Франції.
Чутка — алегоричне божество давніх, яке малювали у вигляді потвори з стома ротами, з стома вухами та довгими крилами, що мали очі.
Корнель (Corneille Pierre, 1606—1684) один з найбільших драматургів Франції, творець придворної класичної трагедії, мав великий вплив на дальшу долю європейського театру. Родичка Корнеля Марія деякий час перед своїм одруженням користалася гостинністю й піклуванням Вольтера.
До Пісні сьомої
До приміток Вольтера
Бузіріс — міфічний єгипетський цар, син Посейдона, іноді ототожнюваний з Озірісом, що приносив у жертву іноземців. Геракл відплатив Бузірісові за негостинність, умертвивши його та двох його синів.
Salade — шолом, кавалерійська каска.
До Пісні восьмої
«Розум і серце» — ходячий вислів середини XVIII ст., який вживали навіть у серйозних наукових творах (педагоги ставили перед собою завдання виховувати розум і серце); викликав неодноразове глузування Вольтера.
Історія, присвячена Йоанні, де тільки правда є в словах живux. — В оригіналі: «Le vrai me plait, le vrai seul est durable». Пор. до послання Буало: «Rien n’est beau que le vrai, le vrai seul est aimable».
Ломбардія — північна частина Італії з головним містом Міланом.
Алкід — ім’я, яким часто називали Геркулеса, сина Зевса і Алкмени, дружини царя Амфітріона, сина Алкея. За стародавньою міфологією, дружина фессалійського царя Адмета — Альцеста — добровільно пожертвувала своє життя заради врятування хворого чоловіка. В подяку за гостинність Адмета Геркулес спустився в пекло; незважаючи на опір бога Плутона, він переміг триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, трьох фурій (Евменід) — богинь зла — Тізіфону, Алекто і Мегеру — і повернув Альцесту її чоловікові. Алкід мав казкову силу і вчинив ряд подвигів, що їх описали багато поетів.
Заглянули у Парму і в Модену, в Урбіно далі далі у Чезену — герцогства північної Італії. Чезена — місто папської області.
Святі отці, намісники Господні — тобто римські папи.
Цей розбишака, Мартінгер. — Мартінгер у перекладі — войовничий горобець.
До приміток Вольтера
Трітем (Tritême, або Tritheim Jean, 1462—1516) — абат монастиря Cв. Якова у Вюрцбурзі; працював над історією і був палким збирачем книжок та рукописів. У «Діві» Вольтера виконує функцію вигаданого джерела відомостей про події поеми. Жарт Вольтера мав підставу, бо, дійсно, на одному рукописі «Діви» була помітка, що свідчила про її належність до бібліотеки августінського монастиря.