Далі йшли мовчки, допоки вулиці не стали ширшими й світлішими. Тоді Григорій зняв нарешті праву долоню з ефеса шпаги й мовив:
– Оце й усе, що збиралася розповісти мені мадемуазель?
– Тобто?..
– А як же бути з моєю послугою Франції та Його Величності Луї?
– А-а-а, так, так!.. – І дівчина пояснила напрочуд невимушеним тоном: – Річ у тім, що сьогодні ви, люб'язний капітане, мали честь врятувати майбутню французьку королеву. Я про ваш подвиг не забуду, майте на увазі.
– Прошу?!
І хоча це було не вельми ґречно, проте Григорій не втримався від ще одного погляду на супутницю. Мила, проте занадто скромна… Довірлива настільки, що підступні грабіжники без особливих зусиль заманили її у хащі бідних кварталів і ледь не позбавили гаманця…
І оце – королева Франції?!
Париж, Париж, незбагненне місто!..
Суміш прекрасного з легким присмаком огидного…
Що, однак, робить прекрасне ще прекраснішим!
А найнезбагненніший твій елемент – парижани.
Тим паче, юні парижанки…
– Знаю, месьє капітан, що це звучить щонайменше дивно. Але тим не менш…
– Дозвольте поцікавитися, мадемуазель, при якому королі ви збираєтеся стати королевою?
– Ну звісно ж, при Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому!
– В такому разі змушений розчарувати вас, мадемуазель: адже Його Величність уже має свою королеву – її Величність Марію Аделаїду Савойську. Більш того – королівське подружжя вже має дітей…
– Ну то й що з того!..
І настільки легковажно-невимушеним тоном було це сказано, що Григорій знов не втримався від прискіпливого погляду на супутницю.
– Але як ви, мадемуазель, можете… При живій та здоровій королеві!..
– Втім, є ще й інша можливість.
– Тобто?..
– Тобто, можливо, я стану всемогутньою фавориткою Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. Хоча й не королевою, але теж, погодьтеся, непогано. Я і в цьому разі не забуду про ваш сьогоднішній подвиг. Якщо колись потребуватимете моєї допомоги, можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє.
Григорій довго думав, перш ніж порушити мовчанку:
– Звідки ви про все це дізналися, мадемуазель?
– Мені про те ворожка розповіла.
– Прошу?!
– Ворожка. Мадам Феліція.
– Тобто?!
– Тобто особисто мені мадам Феліція наворожила палке, пристрасне й безроздільне кохання Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. А це означає, що я неодмінно стану королевою Франції. Або у крайньому разі – улюбленою фавориткою Його Величності. Теж непогано, погодьтеся…
– Ви певні, що ворожка не збрехала?
– Вона добре ворожить усім охочим. Якщо бажаєте, вам вона також провістить долю. То як?..
Сказати, що Григорій був спантеличений почутим, – це не сказати майже нічого! Просто він збагнув, що остаточно перестав розуміти це чудернацьке, найзагадковіше в усій Європі місто. І хоча різноманітні зауваження, від пристойно-ввічливого до уїдливо-дошкульного, так і вертілися на язиці, гетьманич промовчав. Адже перед його очима раптом постав відстовбурчений вказівний палець, а у вухах забриніли слова: «Колись-то ви станете видатним дипломатом».
Не ворожкою то було сказано, та й базувалося пророцтво на зовсім іншій підставі… Втім, хіба ж він не знає з власного досвіду, що подібні слова іноді віщують правду?!
То, може, він і справді веде паризькими вуличками майбутню королеву…
Або королівську фаворитку…
Так, Господь Бог іноді розігрує з людьми вельми цікаві інтермедії.
І де б іще зіграти з гетьманичем Григорієм Орликом мініатюру «Порятунок французької королеви», як не у загадковому місті Парижі наприкінці січня 1730 року від Різдва Христового!..
– Скажіть, будьте ласкаві, а хто ще вірить у це пророцтво? – нарешті поцікавився він.
– Як це – хто?! Звісно, що всі! І насамперед я сама. Тому й захотіла одним-єдиним дотиком зцілити дружину каліки, як він мене попрохав, – от тоді у пророцтво мадам Феліції повірив би навіть такий скептик, як от ви.
– Але, окрім мене, не сумнівається більш ніхто?
– Звісно ж!
– А хто ж усі вони – оті інші, які вірять пророцтву?
– І моя добра матуся, і мій покровитель.
– Хто ваш покровитель?
– Його світлість маркіз Норман де Турнем. Ви знайомі?
– Я у Парижі не надто довго, тож не маю честі…
– Бажаєте познайомитися?
Вони зупинилися посеред вулиці. «Справді, чом би й ні?» – подумав Григорій, а вголос мовив:
– Із величезним задоволенням!
– Ну, тоді маю честь запросити вас післязавтра на звану вечірку до маркіза де Турнема. – Дівчина відпустила його руку, відступила на крок і церемонно вклонилася. – Його світлість влаштовують вечірку спеціально на мою честь. Має прийти персон шість, не більше. Ну, і ви, люб'язний шевальє, теж приходьте. І його світлість маркіз, і моя матуся, і всі інші з задоволенням висловлять вам подяку і приязнь за вашу мужність.