– Е-е-ет, пусте… Я лише повівся згідно з велінням дворянської честі.
– Отже, до зустрічі, капітане Бартель?
– А ми хіба вже розлучаємося?
– А хіба ви забули, що я йшла до вечірньої меси?
– Так, але…
– То я прийшла!
Дівчина махнула рукою праворуч. Григорій озирнувся і побачив там невеличкий католицький костел.
– А ви не підете зі мною, капітане?
– Ні-ні, я, знаєте, протестант.
– А-а-а, зрозуміло… Ви гугенот?
– Це французьке слово, а не шведське. Щоб не вдаватися у подробиці, можете вважати – так, гугенот.
Не пояснювати ж цій дівчинці, що хоча він формально вихрестився у католицтво, проте в душі досі залишається православним, тож не надто охоче відвідує меси!
– Що ж, шевальє, тоді чекаємо вас післязавтра…
Вона назвала адресу, церемонно вклонилася й попрямувала до костела. Григорій пішов у протилежний бік, глибоко замислившись.
Не те щоб юна парижанка аж надто вабила його… зачепила його серце… Якщо чесно, гетьманич і досі не оговтався після того, як тринадцять років тому Семен Півторак назавжди повіз зі Стокгольма юну Софійку. Досі прощальні слова зневаги й ненависті, у нападі відчаю написані старим козаком, вогнем палили душу гетьманича – хоча давно вже розвіялися попелом.
Але після того випадку серце Григорія зачерствіло, вдягнулося у тоненький, проте міцний панцир скепсису. Збайдужілим спокійним поглядом він дивився на дівчат – потенційних наречених, знаючи при цьому, що ніколи не покохає жодну з них.
Тим паче – ніколи не одружиться.
Ніколи, ніколи у житті!..
Та й не тільки незцілимі рани серця – неабиякі зовнішні перешкоди також заважали цьому наміру. Адже він з легкістю змінював імена, ставав то лейтенантом де Лазіском, то гвардії капітаном Бартелем, то кимось іще… Загалом, міг назватися як завгодно, тільки не справжнім своїм ім'ям: Григорій Орлик, син українського гетьмана, лідера козацької нації Пилипа Орлика. Якщо ж вибудовувати серйозні стосунки з якоюсь конкретною жінкою, якщо думати про одруження – як не познайомити свою обраницю з сім'єю?! Принаймні з доброю матусею Ганною, оскільки батько досі перебуває під домашнім арештом у Салоніках…
Але ж то буде безмежне безрозсудство!!! Справді, довіряти собі самому він міг, а от покладатися на здатність гіпотетичної дружини тримати язика за зубами й нікому-нікому у світі не розпатякати про місце перебування членів його родини…
А як же бути із всюдисущими російськими нишпорками?!
Ні-ні, що завгодно, тільки не це!
Але юна парижаночка…
Незаможна, проте дуже впевнена у своєму майбутньому Жанна-Антуанетта Пуассон…
Безперечно, то є особливий випадок!
Хоча одним-єдиним дотиком гарненької ручки сердечних ран гетьманича дівчинка не зцілила, проте своєю безпосередньою вірою зачепила Григорія за живе, розбурхала його жваву уяву.
Це ж очевидно, як близько до серця сприйняла вона слова цієї ворожки… Як там її звуть?! А-а-а, точно: мадам Феліція! Подумати тільки: повірити, що неодмінно станеш королевою Франції (при живій-здоровій королеві!!!) – й поводитися з ледь знайомим іноземцем по-справжньому…
Так-так, без перебільшення, дівчинка трималася з Григорієм, немовби вже сиділа на троні поруч із Його Величністю Луї XV!
«Можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє».
Ач яка панянка!..
Причому сталося це саме тут – у загадковому, незбагненному Парижі, де грішне переплуталося з праведним.
У місті, де, можливо, нарешті вирішиться доля його батька, їхньої багатостраждальної сім'ї… а також всієї Украйни!!!
Дай-то Боже!..
У такому піднесено-філософічному настрої Григорій блукав засніженими паризькими вуличками, доки вони не потонули у нічній темряві. Тільки тоді повернувся до «Отелю де Пост».
А тут на нього з нетерпінням чекав посланець маркіза де Шовлена: міністр закордонних справ бажав негайно бачити гвардії капітана Бартеля, а той весь день вештається хтозна-де!.. Негайно до міністра!!!
– А чи не надто пізно? – ввічливо перепитав у посланця Григорій. – Можливо, краще завтра?..
– Незважаючи на пізній час, його світлість досі працює і чекає на капітана.
– Отже…
– Заради вашого побачення маркіз велів навіть розбудити його посеред глибокої ночі. Хоча не виключено, що його світлість працюватиме до ранку.
– Якщо так, тоді…