Решту відомостей подавець послання передасть Вам в усній формі.
Міністр закордонних справ маркіз де Шовлен
Про всяк випадок Неплюєв перечитав таємного листа ще двічі, потім подивився на папір проти світла: здається, жодних додаткових відомостей у посланні не було… Хіба що нагріти?.. Але якщо невидимі чорнила проявляться, адресат про все здогадається.
Резидент подивився на п'яного як чіп швейцарця, який мирно дрімав на підлозі, обійнявшись із Вишняковим. Так, варто спробувати розіграти таку собі комбінацію, використавши цього швейцарського нікчему капітана Хаґа в інтересах Великої Росії! Проте у цьому разі ніхто з жабоїдів ні про що не має навіть здогадуватися.
Тільки треба подумати, добре подумати…
А поки що…
– Приведи негайно інших, – звернувся Неплюєв до Ониська. – Вишнякова треба віднести до його кімнати, нехай проспиться. А нашого гостя зараз же, у моїй присутності обшукати, зв'язати – і під замок! Під твій особистий нагляд. Давай-но, ворушися!
Челядники виконали все, як і було наказано. Як потайки і передчував Неплюєв, жодних результатів обшук не приніс: окрім жмені французьких і турецьких монет у кишеньках на паску, нічого особливо цінного швейцарець при собі не мав, під підкладкою камзола паперів ніхто із шукачів не намацав.
– С-с-сволота!..
Сповнений розчарування резидент пхнув ногою капітана, який і досі лежав на підлозі. Той пробелькотав щось незрозуміле (схоже, по-німецьки), повернувся на бік і несподівано гучно захропів.
– Забрати геть цю купу лайна, – процідив крізь зуби Неплюєв та про всяк випадок грізним тоном нагадав Ониську: – А ти щоб очей з нього не зводив, зрозуміло тобі чи ні?!
– Авжеж, авжеж, – закивав челядник.
– Тільки-но прокинеться – даси мені знати!
– Слухаюсь!
– І Вишнякова теж розбудиш. А ми вже тоді…
Проте, обірвавши фразу, резидент раптом гримнув:
– Н-ну, давай, давай! Виконуй, не барись тут мені…
Гість проспав до глибокої ночі. Принаймні коли Онисько розторсав заспаного Неплюєва, по чорному небосхилу за вікном від однієї зірки до іншої плив тоненький човник місяця.
– Що, прокинувся? – запитав резидент, миттю скочивши з ліжка.
– Прокинувся, прокинувся, так.
– А Вишняков?
– Вилив на голову дві цеберки води, розсолу видудлив мало не кухоль…
– О, це вірно! – Резидент пожував пошерхлими губами. – І мені розсолу принеси також. І пару огірочків квашених…
– Миттю!..
– Давай, давай, неси.
За п'ять хвилин обидва резиденти зійшлися під крихітною, без жодного віконця, внутрішньою кімнаткою, з-за дверей якої лунали зойки, перемішані з французькою й німецькою лайкою. Двері охороняв один з челядників.
– Навіщо з ним так? – поцікавився Вишняков. Не без певного задоволення відзначивши подумки, що волосся й комір сорочки його товариша такі мокрі, хоч викручуй, а обличчя схоже на зіжмакану ганчірку, Неплюєв розповів про знайденого у капелюсі листа.
– О-о-о, то наш швейцарський друг є кур'єром мусью де Шовлена?! Он воно як… – Вишняков розгублено почухав потилицю. Він явно заздрив Неплюєву, який обставив його із схованим у капелюсі листом. – І що ж робити далі?..
– Давай зараз же, негайно натиснемо на цього капітана Хаґа. Тим паче, з перепою і в темній кімнаті йому сидіти зле.
– Гадаєш, його вдасться перетягнути на наш бік?
– А чом би й ні?
– Хм-м-м…
– Та цього прибацаного тільки пальцем ткнути!..
– Ну, тоді давай!
– Гаразд. Ониську, відчиняй-но…
Капітан швейцарської гвардії Його Королівської Величності Луї XV Якоб Хаґ мав вигляд ще жалюгідніший, ніж Вишняков. І не дивно: адже лежав на брудній, вкритій товстелезним шаром пилюки підлозі із скрученими за спиною руками, а отже не міг ні вмитися, ні причепуритися, ані розсолу випити.
– Що це означає?! Як усе це розуміти?! – заволав швейцарець, тільки-но двері кімнатки розчинилися. – Я протестую, чуєте ви, негідники?! Про-те-сту-у-ю-у-у!!!
– Не треба було бійку затівати, люб'язний капітане, – крижаним тоном мовив Вишняков.
– Бійку?! Яку ще бійку?.. – ошелешено спитав Хаґ. У тьмяному світлі принесеної одним із челядників свічечки вираз його обличчя здавався навіть дещо трагічним.
– Натуральну! – одразу підіграв товаришеві Неплюєв. – Ось диви-но сюди, капітане, як ти мені під ребра двинув.