– А якщо тут засідка?..
Проте попереджати було вже пізно: Даріуш декілька разів грюкнув у двері. Близько хвилини було тихо, потім всередині будинку пролунали одинокі кроки. Двері відчинилися, й за порогом француз побачив смаглявого підлітка, худорлявого і довготелесого.
– Добридень, Кемалю, – чемно привітався персіянин. – Твоя пані вдома? Як вона почувається – краще чи ні?..
Не сказавши ані слова, підліток лише рукою махнув: мовляв, заходьте. І пішов у глиб будинку. Даріуш попрямував за ним. Де Брусі трохи потупцював на порозі, але, згадавши про свій обов'язок, увійшов також. Тільки шпагу з піхов про всяк випадок витягнув…
Здається, окрім них трьох, більш нікого в будинку не було. Кроки зловісно відлунювали від голих стін.
– Де пані Лейла, Кемалю? – наполегливо повторив персіянин. Проте підліток мовчки вів їх у глиб будинку.
– Де твоя пані? Де решта челядників?
Кемаль не відповідав.
Нарешті вони опинилися в одній із внутрішніх кімнат, освітлених трьома смолоскипами – адже жодного віконця тут не було. Тільки стіл і чотири стільці посередині.
– Що за таємничість така, можеш нарешті пояснити?! – розсердився Даріуш. Замість відповіді підліток мовчки вказав на запечатаного рожевим воском листа, що одиноко лежав на столі. Персіянин узяв його, зламав печатку, розгорнув і прочитав наступне послання, написане турецькою:
ЛЮБИЙ МІЙ ГРИГОРІЮ,
ОСТАННЄ КОХАННЯ МОГО ЗМУЧЕНОГО СЕРЦЯ!
Це останній у моєму житті лист до тебе – адже жити мені лишилося вже недовго…
Все попливло перед очима. Пальці мимоволі випустили аркуш, що з тихим шелестінням упав на стіл.
– Що сталося, месьє Даріуш?
Занепокоєний де Брусі зробив лише пару кроків до нього, проте уявний персіянин загородив собою листа і водночас суворо звернувся до Кемаля:
– Ти скажеш нарешті бодай щось чи й надалі мовчатимеш?!
– Усе, що моя пані хотіла сказати, – все написано там…
Це були перші слова, вимовлені підлітком. Француз завмер на місці, переводячи насторожений погляд з нього на свого супутника. Уявний персіянин підібрав розпечатаного листа і, відчуваючи, як невидима крижана рука дедалі міцніше стискає серце, що шалено калатало у грудях, відновив читання:
ЛЮБИЙ МІЙ ГРИГОРІЮ,
ОСТАННЄ КОХАННЯ МОГО ЗМУЧЕНОГО СЕРЦЯ!
Це останній у моєму житті лист до тебе – адже жити мені лишилося вже недовго. Тож: мушу одразу визнати свою величезну провину перед тобою, коханий.
Вибач, проте одинокій беззахисній удовиці важко вижити у цьому неправедному світі, тож я змушена була зробити те, що зробила: мене підкупив резидент російської корони Неплюєв, щоб я шпигувала за тобою. Інакше мені не жити, сказав він.
Не знаю, чом Неплюєв так люто ненавидить тебе, не знаю, яке зло ти йому заподіяв. Знаю лише одне-єдине: він – безжальний резидент потужної імперії, ти – його лютий ворог, можливо, навіть найлютіший у світі. А от я – лише слабка жінка, яка опинилася перед вибором: або померти у жорстоких муках і приректи на смерть усіх моїх близьких – або взяти запропоноване золото, заманити тебе у пастку й віддати твоїм ворогам на поталу.
Спочатку я злякалася – тож: молю тебе, коханий: вибач мені таку прикру слабкість! Я взяла золото й обіцяла зробити все саме так, як накаже Неплюєв. Але потім жорстоко розкаялася у неправедному виборі, тому лишається одне-єдине: жорстока смерть. У Стамбулі зараз шаленіє чума. Мій дім вона, на щастя, оминула стороною, проте я вже роздобула сорочку щойно померлого від безжальної хвороби й сьогодні надягну її. Я все вирішила, мій коханий, – адже ніяк не можу вибачити собі, що піддалася на умовляння твого кревного ворога. Сподіваюся лише, що ти колись-то пробачиш непутящу свою Лейлу.
Отже, не шукай мене у Мантані: я навмисно заманила тебе сюди. Адже Неплюєву відомо, що ти припливеш до Стамбула морем із Смірни. Хоча сам пан резидент полишив місто, рятуючись від пошесті, його люди чатують у порту, перевіряючи кожен смірнинський корабель. Але ж не мантаньський! Тож: сподіваюся, ти без жодних перешкод допливеш сюди й виконаєш те, що тобі належить виконати й за що тебе, мабуть, ненавидить смертельно Неплюєв. Останні мої молитви до Великого Аллаха будуть не про те, щоб він помилував у вічності зрадницьку мою душу, а про кохання мого змученого серця. Про тебе, мій безроздільно коханий, – щоб ти дістався із Смірни до Мантаня без жодних перешкод, а також: щоб доплив живим і неушкодженим з Мантаня до Стамбула.