Выбрать главу

– Братику…

Кароль не відповів. Либонь не розчув за свистінням завірюхи.

– Братику, агов!.. – крикнув Григорій дужче.

– Що?..

– Навіщо було називатися моїм ім'ям?

Знов Кароль промовчав.

– Відповідай, прошу.

– Навіщо?

– Ні, Кириле, це вже ти поясни, зроби мені таку ласку, навіщо було затівати цю безглузду бійку з циганами, трощити столи і лави…

– Але ж як вони на горіхи дістали – еге ж, гетьманичу?!

– Дістали-то дістали… але ж ти ризикував!.. І я разом з тобою.

– Якщо цим дурнуватим пройдисвітам замало, нехай спробують напасти ще! Я їм ребра переламаю, в'язи поскручую!..

– Я не про те, братику. – Орлик роздратовано скривився. – Навіщо було сваритися з циганами? Чому не можна було просто промовчати?

Затуливши обличчя від крижаного вітру, Кароль покосився на гетьманича.

– Якщо їм замало… якщо ці цигани на чолі з Міхою переслідуватимуть нас і спробують напасти знов, то будуть полювати на мою голову, а не на вашу. Та й не насміляться вони більше…

– Кириле, зрозумій лишень: ти абсолютно безглуздо викрив нас…

– Та ну?! Як бачите, Вишняков звідкілясь довідався про вашу подорож на Запорозьку Січ до кошового Іванця та ще й убивць встиг найняти.

– Братику, але ж отак відкрито й нахабно наражатися на небезпеку!..

– Не годиться козакові боятися! І ховатися також негоже.

– Так, негоже! Але ж можна було потихеньку собі від'їхати…

– Можна було б, гетьманичу, але ж не варто! Бо тепер ми знаємо, хто саме на вас чатує. Якщо спробують напасти бодай ще раз, то полюватимуть на мене… а наразяться на оце! – Кароль стиснув дужого кулака і погрозив уявним переслідувачам. – Ви мене знаєте!..

Григорій лише знизав плечима, і побратими пришпорили коників. Дзвенів під підковами промерзлий ґрунт битого шляху, завірюха дбайливо замітала сліди…

З травня 1733 р. від Р.Х.,

Стамбул, кабінет великого візира Ваган-паші

У просторій кімнаті запанувала тиша: іноді у ході найнапруженіших, найзапекліших суперечок раптом усі присутні замовкають – причому всі одночасно. Григорій поквапився скористатися слушним моментом і мовив:

– Отже, панове добродії, гадаю, варто підбити остаточні підсумки, бо інакше ми не завершимо ніколи. Чи має хтось заперечення?..

Гетьманич миттю відчув, як на ньому схрестилися докірливі погляди присутніх. Ще б пак – адже наймолодший з них насмілився взяти ініціативу в свої руки!.. Так би мовити – поліз поперед батька до пекла…

Хоча ось він, батько – Орлик-старший! Сидить у найтемнішому куточку кабінету, спершись підборіддям на кулак. Сидить і мовчить… І теж дивиться на сина з німим докором: мовляв, що се ти робиш, Грицю мій любий?!

– Що ж, підсумки, то й підсумки, – зітхнув нарешті великий візир Ваган-паша. – Хто говоритиме першим?

– Франція давно розуміє небезпеку, що її становить для всієї Європи російська експансія, – мовив після чергової напруженої паузи месьє Вільнєв.

– Московська… – Григорій ризикнув виправити мимовільну помилку посла… хоча хіба таку вже мимовільну?!

– Російська, російська. Адже Москва давно вже не є столицею тамтешніх земель.

– Ну то й що?!

– Тоді краще кажіть «санкт-петербурзька», якщо для вас це аж так принципово.

– Московська, – тихо, майже крізь зуби повторив гетьманич. – Так козаки здавна іменували цю державу.

– Зрештою, називайте, як завгодно! – знизав плечима месьє Вільнєв. – Називайте, як того хочете ви або всі козаки, то не моє діло. Тільки пам'ятайте, що так недовго й від життєвих реалій остаточно відірватися.

І замовк, з показовою байдужістю розглядаючи випещені нігті на лівій руці.

Що ж, так і має бути: Франція – велика держава, тож французький посол може собі дозволити подібну розкіш – чи то називати держави на свій розсуд, чи окреслити стратегічний напрям дій інших, водночас не озвучивши жодних зобов'язань зі свого боку…

– Гаразд, облишимо це. Тим паче, предмет розгляду усіх присутніх справді полягає не в історичній чи просто географічній, але у політичній площині, – зробивши над собою неабияке зусилля, миролюбно мовив Григорій.

Що ж, розтоптана козацька Украйна нині занадто слабка і хвора, аби її оборонці заперечували великим світу сього! Ну, то нічого. Головне – нарешті дочекатися довгоочікуваного результату…