І між іншим, безпосередньо зайнятися цією реставрацією належало нікому іншому, як такому собі месьє Григору Орлі – офіцеру з особливих доручень Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого…
Серпень 1733 р. від Р.Х.,
Німецькі землі
З самим «підопічним» особливих проблем не виникало: Лещинський прекрасно володів німецькою. Приховати вимову Кароля було значно складніше… проте якось же треба було викрутитися із ситуації?! Тож Григорій думав-думав і нарешті вдався до воістину казкового рецепта, наказавши побратимові робити ковток води зі шкіряної баклажки й утримувати рідину в роті не ковтаючи, тільки-но вони починали наближатися до будь-якого населеного пункту. Лишалося пояснювати усім зустрічним, що служник Ганс є німим від народження.
Зважаючи на беззаперечну цінність їхнього «підопічного» (і як королівського тестя, і як гаранта повернення геть усіх козаків з вимушеної еміграції на батьківщину), сердега Кароль стоїчно терпів ці незручності заради величі гетьманської Украйни і королівської Польщі, майбутнього гетьмана Пилипа Орлика і майбутнього короля Станіслава Лещинського… ну і свого особистого щастя також.
Хоча іноді терпіти було нелегко. Особливо у трактирах, де здоровань змушений був спостерігати за трапезою попутників, стоячи поруч мовчки – у буквальному розумінні, набравши води до рота! А їсти ж хотілося, ще й як!..
Попри солідний вік і поважну статуру, «підопічний» гнав коня – бо йому дуже-дуже кортіло встигнути на сейм, який мав обрати нового правителя Речі Посполитої. Григорій не відставав, оскільки від успіху їхньої таємної операції залежала подальша доля його батька – гетьмана у вигнанні, який лишився добровільним заручником Порти й гарантом початку козацького повстання, що мало спалахнути на Запорозькій Січі одразу після затвердження Станіслава Лещинського.
Бідолашному Каролю залишалося тільки встигати за претендентом на трон і гетьманичем. І це при тому, що його кінь дуже стомлювався під подвійною вагою: велетня-вершника і півмільйона золотих флоринів, захованих у кінській збруї. Ще по чверті мільйона «резервних» грошей везли при собі Григорій та їхній «підопічний» – і все те призначалося для підкупу гонорових шляхтичів напередодні сейму! Але ж спробуй-но довезти таку вагу із Франції до Польщі через ворожі німецькі землі всього лише за декілька днів!..
Але вони спробували.
І здається, операція мала всі шанси на успіх…
Якщо тільки зараз…
Якщо зараз!..
Кароль ледь-ледь втримувався від того, щоб не проковтнути або не виплюнути воду, бо надто вже кортіло і самому всістися на лаву, відрізати товсту скибу хліба, а також добряче підсмаженого м'яса!..
– Послухай-но, Ернсте, чи не здається тобі, що моя кобила поводиться не надто сумирно? – стурбовано звертається «підопічний» до Григорія. – Щось мене непокоїть її поведінка.
От же ж старий хрін – угледів-таки!!!
Це у пана претендента умовна фраза така, що означає: «Твій побратим, месьє Григоре, поводиться надто нерозважливо».
Гетьманич (а нині – челядник Ернст) скоса озирається на Кароля, потім відповідає спокійно:
– Ну що ви таке кажете, гер Брамляк?! Ваша кобила спокійна, немовби лебедиця на затишному плесі. Іншого годі й очікувати.
«Підопічний» гер Брамляк (він же – претендент на польський стіл Станіслав Лещинський) невдоволено кривиться, хитає головою, але все-таки повертається до трапези. А Каролю й надалі доводиться стояти біля столу з наповненим водою ротом. Попоїсти він зможе тільки згодом – у сідлі, під час чергового запаморочливого перегону…
Ранок 20 вересня 1733 р. від Р.Х.,
Польща, Варшава, королівський палац
– Братику, прокидайся швидше!
Кароль ще не встиг розліпити повіки, а Григорій вже стояв біля нього і щосили торсав за плече.
– Що сталося, гетьманичу?.. – ліниво мовив здоровань, який все ще не виринув із солодких марень. Проте схвильований вигук Григорія остаточно привів його до тями:
– Схаменися: життя короля Станіслава у небезпеці!!!
– Тобто?!
Кароль миттю скочив на прямі й вилупився на Орлика, роззявивши рота і шалено вирячивши очі, у яких не залишилося і сліду нещодавнього сну.
Хоча…
Хоча про що йдеться?! Яка це небезпека може загрожувати французькому протеже у нинішній ситуації?! Наприкінці серпня сейм розпочав вибори короля – ясна річ, зі страшенної сварки сенаторів між собою! У той момент, коли ці пихаті пани готові були перегризти один одному горлянки, з'явилися вони утрьох – Станіслав Лещинський у супроводі Григорія Орлика та Кирила-Кароля, пред'явивши сенаторам найпереконливіший аргумент: мільйон флоринів чистим золотом. В результаті пристрасті швидко вщухли, гроші перекочували до гаманців виборців, і через два з половиною тижні після початку «великої бузи» поголовно задоволений сейм одностайно проголосив королем Лещинського. Новоспечений монарх був настільки люб'язним, що запросив відданих попутників погостювати у нього тиждень-другий, відпочити від пережитих пристрастей…