МАДАМ!
Я втратив найдостойнішого, найвидатнішого, найсміливішого свого генерала, гордість усієї Франції. Цілковито розуміючи безмежність Вашого горя, тим не менш, уклінно прошу втішитися наступним моїм визнанням: шляхетний граф Григор Орлі де Лазіскі помер саме так, як і належить помирати достойному нащадку такого славетного роду, дворянину древнього герба Навинів.
Щиро Ваш,
Луї
Проте Луїза-Єлена так і не втішилася, бо до кінця життя (а пережила вона чоловіка на шістнадцять років) не знімала жалобних строїв, не брала участі у будь-яких розвагах, не з'являлася при королівському дворі. Швидше за все, вона не могла вибачити саму себе, що коханий її чоловік загинув, «граючися» отриманим на весілля даруночком – драгунським полком «синіх шведів». Ясна річ, молода пані знала, що чоловічі «забавки» з подібного роду «іграшками» іноді бувають… смертельними. Проте аж ніяк не могла уявити, що загибель спіткає саме її коханого, а не його ворогів!!!
Поступово удовиця призвичаїлась до нового становища, сховала чорну тугу від сторонніх очей і понад усе переймалася лише одним – щоб хтось, близький чи далекий, зненацька не порушив могильний спокій такого існування… Як раптом 12 грудня 1775 року від Різдва Христового австрійська імператриця Марія Терезія надіслала їй орден Всхіднього Хреста – нагороду вірним вдовам. Ця дрібниця несподівано глибоко роз'ятрила душевну рану, яка, звісно ж, ніколи не загоювалась остаточно. З іншого боку, могутня монархиня мимовільно образила Луїзу-Єлену: справді, не заради людської вдячності шляхетна пані прирекла себе на подібне існування, тож не варто було «оплачувати» вірність загиблому чоловікові ніякими коштовними відзнаками…
Як би там не було насправді, та всього лише через три дні – 15 грудня 1775 року від Різдва Христового – Луїза-Єлена ле Брюн де Дентевіль пішла з цього буремного світу, аби під величний спів хору небесних янголів назавжди поєднатися з коханим чоловіком – Григорієм Орликом у Божому саду, найпрекраснішому від будь-яких садів земних.
8 березня – 8 грудня 2007 p.,
Київ
Хронологічна таблиця до роману «Орлі, син Орлика»
Уважні читачі роману, мабуть, звернули увагу на деякі розбіжності між датуванням подій у хронологічній таблиці та в тексті твору. У зв'язку з цим зазначу, що хронологічна таблиця є результатом опрацювання низки документально-публіцистичних джерел, що містять біографічні відомості про героїв твору, які автор розшукав у 2004—2007 роках. Частково ці відомості не надто добре корелюються між собою, тож до таблиці події вносилися в порядку, на який вказує більшість джерел.
Інша річ – художній текст: письменник має право не тільки дотримуватися думки меншості біографів, але також вводити до сюжету вигаданих персонажів (Софійка Півторак, її син Грицько, Лейла та ін.) і давати власні інтерпретації загадковим фактам (наприклад, незрозуміло, з якого дива генерал Джеймс Кейт відпустив чи загалом відмовився заарештувати Григорія Орлика).
Уклінно прошу зважити на це.
Тимур Литовченко, 7 липня 2010р.
Дати, події
11.10(11?).1672
У с. Косута (Костуса?) народився майбутній гетьман Пилип Орлик. Його батько Степан Орлик походив зі старовинного чеського герба Навинів. мати Ірина Малаховська з роду дрібних шляхтичів Малаховських, які й володіли Косутою (Ольшанський повіт, неподалік Вільно, нині – Віденський район Мінської області).
1673
Під час польсько-турецької війни Степан Орлик загинув під Хотином.
1673
Народився майбутній турецький султан Ахмед III.
17.06.1682
У Стокгольмі, в сім'ї короля Карла XI та Ульріки Елеонори, принцеси Датської, народився майбутній шведський король Карл XII.
01.10.1685
У короля Леопольда І та Елеонори Пфальц-Нойбургзької народився син Карл – майбутній імператор Священної Римської імперії Карл VI, король Угорщини і Чехії з династії Ґабсбурґів.
Кінець 1685
У Кам'янці турки стратили гетьмана Юрія Хмельниченка сина Богдана Хмельницького, який не вирізнявся видатними якостями державного діяча. Формальним приводом стало його жорстоке поводження з підданими. Хмельниченко ввів нові податки, зокрема «мито на весілля», а заможний купець-єврей Орун (Арон) одружив сина без сплати податку. Розлючений гетьман послав до купця челядників, ті схопили і скарали на смерть дружину єврея, здерши з неї шкіру. Маючи ділові зв'язки з високопоставленими турками, Орун поскаржився на свавілля Хмельниченка. Гетьмана з удавкою на шиї відвели на замковий міст, задушили, а труп кинули у річку.