Мені подумалося, що, коли прийде час, то добряче порахую ребра цьому нікчемі.
І тут я раптом почув знайомий звук. То була сирена на маяку. Отже, ми знову їхали на причал Венсді. І справді, я не помилився — за кілька хвилин машина повернула до причалу та зупинилася коло того самого будинку, з якого я нещодавно врятував Блонді.
Ґас перший вийшов з автівки та відчинив дверцята.
— Вилазь, — сказав він Марді.
Вона вийшла з автівки, і Ґас заштовхав її до будинку. Гладун пішов слідом, підганяючи мене пістолетом. Ми мовчки, одне за одним, піднялися сходами до кімнати, де раніше вони ув'язнили Блонді.
— І знову вдома, — заговорив я, притуляючись до стіни. Поки ми їхали, я пробував послабити мотузки, що стягували мої зап'ястки та руки, проте так нічого й не добився. Вони були зв'язані на совість.
Ґас штовхнув мене на стілець.
Гладун вийшов, і згодом його кроки долинули з іншої кімнати. Тоді я почув, як він щось каже і йому відповідає чийсь глибокий голос. Побачив, як Марді трохи здригнулась, а тоді кинула на мене нестямний погляд. Вона самими губами щось промовила, та я не зміг її зрозуміти.
А тоді двері відчинилися знову, і до кімнати увійшов високий, міцної статури чолов'яга, від якого намагався не відставати товстун.
Той чолов'яга зупинився та поглянув на Марді, а відтак мовив:
— Мені шкода, що дійшло до такого, але ж ти сама зробила свій вибір.
Мене аж холодом узяло від того, як він це сказав. Той чоловік мовив ці слова напрочуд недбало і спокійно, та у них вчувалася неприхована погроза.
Цей тип явно налякав Марді. Вона зробила крок назад.
— Але ж, містере Спенсер... — почала дівчина й зупинилася, не договоривши.
Отже, це й був той Спенсер. Я уважніше придивився до нього. У цьому чолов'язі не було нічого аж надто видатного. Він мав черевце і загалом вже трохи обростав жиром. Його вугільно-чорні вуса дивним чином контрастували зі сивим волоссям. Скидалося на те, що він ті вуса підфарбовував.
Повіки Спенсерових очей були трохи обвислі, немовби він страшенно втомився. Та це перше враження було хибне, його геть спростовувало те світло, що його випромінювали очі чоловіка. У них не було ані сліду втоми.
Він дістав з кишені портсигар зі свинячої шкіри, вибрав одну сигару та затиснув її зубами.
— Дай леді стілець, — наказав він Гасові.
Коли Марді сіла, склавши нервові руки в пелені, Спенсер кинув погляд на мене.
— Отже, ви — Мейсон, — заговорив він, підходячи, аби краще мене роздивитися.
— Саме так, — відказав я. — І якщо ви так жартуєте, то я невисокої думки про ваші жарти. Краще просто зараз облиште ці недолугі кіношні вихватки.
Спенсер підійшов і сів на краєчку столу.
— Зараз ми з вами трохи побалакаємо, — промовив він, струшуючи пальцем попіл зі своєї сигари. — Знаєте, Мейсоне, я — чоловік обачний, і завжди таким був. Коли мені здається, що насуваються проблеми, я дію швидко. Не хочеться, аби мене спіткали клопоти, тож волію їм запобігати та усувати, поки вони ще не переросли в серйозну загрозу.
Я знизав плечима.
— І до чого ця казочка?
— Вас уже застерігали, аби ви не чіпали цієї справи, та ви, схоже, не засвоїли того уроку. Ви й далі пхали свого носа, куди не слід, і тому я вирішив вас зупинити.
Як же ж мені кортіло мати вільні руки! Ото б я зацідив тому типові!
— Ви, часом, ні з ким мене не плутаєте?
— Буду з вами відвертий, — провадив далі Спенсер. — Подальше розслідування вбивства Ричмонда матиме надзвичайно несприятливі наслідки. Я маю турбуватися про свій бізнес, а це розслідування, як я вже казав, йому не сприятиме. Вам запропонували чималі гроші, аби ви взялися до цієї справи та почали каламутити воду, хіба не так?
Я задумливо на нього поглянув, а тоді мовив:
— Певно, ваш приятель Кац уже розповів вам усе, що дізнався від мене.
Спенсер кивнув.
— Так, — сказав він. — Мені усе це відомо.
— Гаразд, — відказав я. — Щодо мене, то я вже й так вирішив облишити цю справу. Зрештою, хто такий один дрібний злочинець з-поміж безлічі інших? Мені немає сенсу побиватися з приводу того, яка доля спіткала Вессі. Так, мені пропонували десять тисяч доларів. Та, зрештою, це не такі вже й великі гроші. Тож я вирішив усе це облишити. Але тоді ви почали створювати проблеми для міс Джексон, і я мусив знову втрутитись у цю справу.
Спенсер кинув швидкий погляд на Марді, а тоді знову поглянув на мене. Він трохи здійняв брови та стиснув губи.
— То, значить, он як?
— Якщо ви маєте на увазі, що я не стоятиму осторонь, коли ви знущаєтеся з чудової дівчини, то маєте слушність, — сказав я.
— Тобто лише тому ви знову взялися за це розслідування? Тільки й того?
Мені нестерпно кортіло загилити йому кулаком по пиці, натомість тільки промовчав.
Спенсер задумливо пожував свою сигару.
— Ви загнали мене на слизьке, Мейсоне, — сказав він урешті-решт. — Ви і оця молода жінка можете завдати мені чимало мороки. Та з вас двох саме ви здатні створити неприємності, що можуть зашкодити моїм планам. Якщо не дійдемо згоди, то, боюся, вам двом буде непереливки.
Спенсер промовив усе це дуже спокійним голосом, однак його тон мені геть не сподобався. Я кинув швидкий погляд на Марді. Вона нервувалась і мала не найкращий вигляд.
— Гадаю, вам краще викласти усі свої карти на стіл, — запропонував я Спенсерові.
Той поглянув на Ґаса.
— Вимітайтеся звідси, ви, двоє, — наказав він. — Я покличу вас, якщо будете мені потрібні.
Коли ті два бандити вийшли, Спенсер почав міряти кроками кімнату. Я бачив, що він багато чого має на думці.
— Послухайте, — зрештою промовив чоловік, — я маю з'ясувати, хто за усім цим стоїть. Хто воліє заплатити вам десять тисяч, аби лише зробити мені прикрість?
Ще б пак, йому хотілося це знати, та від мене він жодної допомоги не дочекається. Крім того, я теж постановив собі, що довідаюся, хто ж була та таємнича жінка.
Я знизав плечима.
— Гадки не маю, — сказав я. — Мене й самого цікавило це саме питання.
Спенсер підійшов і став поруч зі мною.
— А втім, я підозрюю, що вам відомо дещо таке, що дасть мені ключа до розв'язання цієї загадки. Тож прошу відповідати мені щиро.
Та щойно я зібрався заговорити, як Спенсер підняв долоню.
— Не поспішайте, — мовив він. — Спершу подумайте. А як не зможете пригадати, то я допоможу розворушити вашу пам'ять.
— Як вам відомо, я вже казав Кацові, що отримав записку, надруковану на машинці. Я й гадки не маю, хто міг її мені надіслати, — відказав я.
— Як гадаєте, то був чоловік чи жінка? — запитав Спенсер.
Я похитав головою.
— Як я вже сказав — нічим не можу вам допомогти.
Спенсер стояв і дивився на мене. Його обличчя трохи розчервонілося.
— Дуже шкода, — промовив він, а тоді підійшов до дверей і відчинив їх. — Гасе, ходи-но сюди.
Той сухорлявий бовдур причовгав до кімнати та став, очікуючи вказівок. Його малі очиці бігали, навпереміну зупиняючись то на моєму обличчі, то на стелі.
— Гадаю, цьому парубкові дещо відомо. Але наразі він не бажає говорити. Візьмися за його подругу... можливо, це його надихне.
Марді зірвалася на ноги. Її обличчя стало геть біле. Ґас наблизився до Марді, а коли вона кинулася, щоби втекти, упіймав її, повернув назад і тримав, стискаючи однією рукою обидва її зап'ястки.
Спенсер поглянув на мене.
— Отже, — сказав він, — вибір за вами. Ґас вже робив таке раніше.
Скажіть тій свинюці, щоби забрав від неї свої лапи, — насилу вимовив я.
— Ви марнуєте час, — холодно резюмував Спенсер, а тоді кивнув Гасові та сказав: — Берися до справи.
Гас вишкірився до мене та рушив у бік Марді. Зненацька дівчина пожвавішала та копнула його в гомілку. Проте її туфлі були не досить жорсткими, аби зупинити такого ґевала, як Гас.
— Гаразд, лише не чіпайте її, — швидко промовив я.