– Он там мама. Дивися туди.
Мамине обличчя у вікні, однією рукою вона притримує на грудях халат, другою притискає до вуха телефон.
Малому чути її голос у татовій мобілці:
– Бахили! – сміється мама. – Чому ви в бахилах?
Обидва опускають очі долу – справді, у бахилах.
Тато зісмикує з ніг блакитні мішечки, сідає навпочіпки перед малим, озирається: де тут смітник?
– А шапка де? – мамин голос.
Малюк тягнеться рукою до голови.
– Де твоя шапка? – запитує тато.
– Не знаю, – дивується син. – Мені в рукаві щось тисне.
Тато витягує йому з рукава шапку, надіває на малого.
Із мобілки – сміх.
– Ото залиши вас без нагляду. Почекайте, зараз вам когось покажу.
Чоловіки – дорослий і малий – стоять, витягнувши шиї, прикипіли поглядами до вікна.
Ось і мама, в її руках – білий згорток, щось у ньому ворушиться кругле, рожеве.
– Я ні фіга не бачу, – каже малий, – візьми мене на руки.
– Що за слова! – батько підхоплює його на руки. – Тепер бачиш? Бачиш брата?
За вікном мама теж трошки обертає пакунок, нахиляє його, тато підносить хлопчика вгору, але це мало що дає. Малому шкода, що тато старається, та усі його зусилля марні, і він каже:
– Бачу.
– Дай йому мобілку, – мамин голос. – Бачив?
– Бачив, – відповідає малий.
– І як він тобі?
– Нічого особливого.
– Я скучила за тобою, – каже мама. – Я хочу тебе поторсати-пожмулькати. Понюхати тебе хочу.
– Я чистий, – каже малий. – Мене тато вчора купав.
Мама сміється.
Тато з мамою ще говорять про памперси, ліжечко, візочок та кропну водичку, а тоді – про те, що сьогодні, найпізніше завтра, треба заплатити за навчання малого, і ще – про те, що бульйон треба зварити на маленькому-маленькому вогні й принести в лікарню, а решту щоб їли самі. І ще про щось геть нецікаве. Малий збирає каштани серед опалого листя. Кишені напинаються від стратегічних запасів, коли тато бере його за руку: ми майже спізнилися! Вони махають мамі – і біжать до машини.
– То що, «Скорпіонс»? – пропонує тато.
– Хір ай е-ем! – перекрикують вони один одного під гучну музику. – Рок ю лайк е х’юріке-ейн!!!
– Малий, – зупиняється тато на півслові. – Ми забули вдома твій сніданок. Що ти їстимеш після англійської?
– Я маю яблуко та печиво, – хлопчик показує надгризене яблуко.
– Гаразд, дивись, щоб з’їв. Поки ти будеш на заняттях, я дещо куплю для брата.
– І мені щось купи, – нагадує малий.
– Звісно, і тобі теж. І мамі.
– А як він у мами в животі узявся? – запитує малий. – Як мій брат там опинився?
– Почекай, – каже тато, – тут такий складний роз’їзд. Як вони їздять, ти можеш мені пояснити?.. Ніхто нікого пропускати не хоче. Тут таке діло… От зернятко в яблуку, так? Із нього виросте яблунька, вона згодом дасть плоди, а з нового зернятка знову виросте деревце. Так і людина. Вона теж, як маленьке зернятко, сидить всередині яблука, а потім – гоп! І бачить білий світ – народжується. І далі росте, уже як маленьке деревце. Розумієш?
На заняття з логіки вони забігають останніми.
– Доброго дня! – каже малий. – У мене вчора брат народився!
– Вітаємо-вітаємо, – Ганна Василівна розкладає на столі картки з малюнками. – А тепер до роботи! Що на цих малюнках зайве? Хто перший відповідатиме?
У малого на картинці – кріселко, шафа, горнятко, поличка.
– Горнятко зайве, – першим озивається він. – Воно скляне.
– Не тому воно зайве, – виправляє викладачка, – а тому, що це посуд, а решта – меблі.
– А ще тому, що все дерев’яне, а воно скляне, – наполягає малий.
– Гаразд, – погоджується Ганна Василівна, – воно зайве за двома ознаками.
За дві години татова автівка перетворилася на вантажівку. Кріселко малого, у якому його тримає пасок безпеки, з усіх боків обкладене пакунками, у багажнику – візочок в упаковці. У тата – піднесений настрій: він хвалиться малому, що все встиг, оббігав увесь дитячий супермаркет, купив, що треба. Рушаючи, приглядається до сина в дзеркалі заднього виду.
– Щось ти не в гуморі. Наклейки не отримав?
Малий мовчки підносить руку – на тильній стороні долоні наліплена наклейка з Блискавкою – Маккуїном. Героя мультфільму «Тачки» малий вибрав собі як оцінку за роботу на уроці англійської.
– То що сталося?
– Олег штовхається й копається.
– Чого це раптом?
– Не раптом. Він завжди штовхається. Миколка вчора від нього плакав. І Сергій. А сьогодні я.