4
Він уникнув стількох підводних каменів та земних небезпек, пережив стільки згубних затемнень та вогненних небесних тіл, що в наші часи навряд чи хтось іще вірив у його смерть, напророчену картами. А проте, поки тіло бальзамували та опоряджали, навіть ті з нас, хто не був забобонний, - хоч і самі собі не дуже вірячи, - в глибині душі таки сподівалися, що от-от почнуть справджуватися давні віщування: в день його смерті ріки потечуть назад, і їхній намул заб’є джерела, з неба лине кривавий дощ, кури знесуть п’ятикутні яйця, і всю землю огорне безгоміння й пітьма, бо тоді-то й настане кінець світу. Та й як було в це не повірити, коли всі ті нечисленні газети, які ще виходили, й досі запевняли нас, ніби він безсмертний, брехали про його діяння, використовуючи для цього архівні матеріали: нам щодня показували його так, ніби час застиг, - на передньому плані, в мундирі з п’ятьма сумними сонцями, який він носив у часи своєї слави, владного, діяльного й нівроку здорового, хоч ми давним-давно втратили лік його рокам; ми щодня бачили незмінні фото, на яких він знову відкривав усім відомі пам’ятники або громадські заклади, що їх так ніхто ніколи й не бачив, - чи головував на урочистих зборах, які нібито відбувалися вчора, хоча насправді їх проводили ще в минулому столітті, адже всі ми знали, що він не виходив на люди після страхітливої смерті Летісії Насарено, коли він зостався один у цьому нічийному домі, а поточні державні справи і далі йшли самі собою - за інерцією, виробленою роками його безмежної влади; він до кінця своїх днів замкнувся в занедбаному палаці, крізь вікна якого ми бачили, як заходить сонце, і туга краяла наші серця, - а скільки разів доводилося і йому споглядати це з трону своїх ілюзій; ми побачили зелене сяйво маяка, що заливало зруйновані покої кволою хвилею; ми побачили лампи бідняків серед громаддя схожих на скелі напіврозвалених будівель із сонцезахисними шибками - колись тут були міністерства, орди бідняків захопили ці будинки після того, як котрийсь із звичних у наших краях циклонів зруйнував ущент халупи, що тулилися на горбах біля порту; ми побачили розпростерте внизу димуюче місто, побачили обрій, який з’являвся на мить у спалахах блідих блискавиць попільного кратера на місці проданого моря; то була перша ніч без
нього в його неосяжній імперії малярійних озер, душних селищ у дельтах мулистих річок, його власних провінцій, захланно обгороджених колючим дротом, - тут плодилися без ліку корови чудової породи, які народжувалися зі спадковою міткою - президентським тавром. Врешті-решт ми не тільки повірили, що йому справді судилося пережити й третю появу комети, - більше того, ця думка вселила в наші душі спокійну певність, яку ми намагалися приховати, глузуючи з його старості, накидаючи йому звички древніх черепах або старих слонів, розповідаючи в пивничках анекдот про те, як урядові сповістили, що президент помер, а міністри злякано перезирнулися, з острахом питаючи один одного, хто ж тепер піде доповісти