він знову цілковитий володар своєї влади, і його незбагненне серце,
приголомшене люттю й відразою до смерті, як ніколи, вороже нині голосові
розуму, людської гідності й співчуття, бо його кохана матуся Бендісьйон
Альварадо померла вранці двадцять третього лютого, в понеділок, і для світу
настав новий вік, вік сум’яття і неладу. Серед мас не знайшлося старих, які
пам’ятали б день її смерті, зате луна її похорону докотилася й до наших днів,
ми знали певно, що ніколи вже не був він
такий, як раніше, що ніхто не смів порушити його сирітського безсоння, навіть
коли давним-давно минуло сто днів офіційної жалоби, ніхто більше не бачив його
в скорботному палаці, де кімнати були переповнені нескінченними відлуннями
погребових дзвонів, де годинники показували тільки час його жалоби, де всі
говорили, раз по раз зітхаючи, де охорона ходила боса, як за перших літ його
режиму, - і тільки для курей була повна воля в цьому недоступному домі, володар
якого зробився невидимим, стікаючи кров’ю від люті в плетеному кріслі, поки
його дорога матуся Бендісьйон Альварадо пропливала палючими злиденними краями в
домовині, лежачи на тирсі й колотому льоду, щоб тіло її не гнило після смерті
більше, аніж зогнило за життя, доки вона подорожуватиме на чолі урочистої
процесії по всьому