він не зводився зі свого гамака навіть
для того, щоб поїсти, - лежав, одганяючи пташок, які сідали просто на нього,
відмахувався від сонячного проміння, яке пробивалося крізь навіс, - думав, що
то теж пташки; він нікого не прийняв і не віддав жодного наказу, але служба
охорони громадського порядку не поворухнула й пальцем, коли юрби підкуплених
фанатиків удерлися до резиденції папського посла, пограбували там музей
історичних реліквій, схопили нунція, котрий саме ніжився в басейні, і витягли
голого на вулицю, - “вони обгидили його з голови до ніг, мій генерале!” - та він і не ворухнувся в своєму гамаці, ані
оком не змигнув, коли його сповістили, що нунція верхи на ослі возять торговим
районом, ллють па нього з балконів помиї та кричать: “агов, товстопуза діво
ватиканська, ти скоро вже розродишся?..” - і лише коли нунція ледь живого
покинули на базарному звалищі, він
звівся з гамака й рушив до конференц-залу, відмахуючись від пташок і рвучи
павутину, яка з’явилася за час жалоби, - на рукаві в нього й досі була чорна
пов’язка, а очі геть запухли від безсоння; він наказав посадити нунція на пліт,
дати йому їжі на три дні й залишити напризволяще посеред моря, там, де
пропливають кораблі з Європи: хай увесь світ знає, що тут чинять із чужаками,
які здіймають руку на велич нашої вітчизни, - “і хай сам папа затямить раз і
назавжди, що він велике цабе в Римі, поки сидить на своєму золотому троні зі
своїм перснем, а тут я - це я, чорти б вас побрали, паскуди довгополі!” Це
вплинуло, бо ще до кінця того року питання про канонізацію Бендісьйон Альзарадо
було поставлене знову; домовина з її нетлінним тілом тепер стояла в головному
нефі кафедрального собору, сюди приходили для поклоніння, небіжчицю вславляли з
вівтарів, стан війни з Ватиканом скасували, юрби на Військовій площі славили
мир і господа нашого, а в цей час він
приймав з усіма почестями аудитора Найсвятішої конгрегації обрядів, подвижника
та оборонця віри, монсеньйора Деметріо Альдоуса, на прізвисько “еритреєць”,
якому було доручено вивчити до дрібниць життя Бендісьйон Альгарадо, щоб не
зосталося ні найменшого сумніву щодо її святості; “все на ваш розсуд, панотче”,
- сказав він, не відпускаючи руки
смаглявого абіссінця, котрий відразу ж завоював його довір’я, бо над усе любив
життя, їв ігуанячі яйця, захоплювався півнячими боями, мулатками, танцями, -
“так само, як і ми, мій генерале!” - отож за його наказом перед цим чортовим законником розчинилися всі двері -
ніхто не смів чинити йому перепон, адже у всьому безмежному царстві скорботи не
було нічого прихованого від людських очей, нічого такого, що не свідчило б
незаперечно: сам бог повелів Бендісьйон Альварадо стати святою, - “вся вітчизна
ваша, панотче, все до ваших послуг!” - ясна річ, усе було до його послуг: війська
навели лад у резиденції папського посла, і перед домом ще до світанку
вишикувалися незліченні лави одужалих прокажених, які прийшли сюди показати
молоду шкіру на місці давніх виразок; прийшли колишні хворі на недугу святого
Вітта - тепер вони залюбки просилювали нитку в голку перед усіма недовірливими;
прийшли ті, що розбагатіли, граючи в рулетку, - вони розказували, як Бендісьйон
Альварадо являлась їм уві сні й називала щасливі номери; прийшли ті, хто
розшукав своїх рідних, котрі пропали безвісті, й ті, хто знайшов тіла своїх
утоплеників, і ті, хто не мав нічого, а нині має все, - вони посходилися
звідусіль і нескінченним потоком пливли через душний кабінет, прикрашений
аркебузами, якими колись убивали канібалів, та панцирами доісторичних черепах сера
Уолтера Рейлі, золотошукача: в цьому кабінеті невтомний еритреєць вислуховував
їх усіх, не ставлячи ніяких питань, не перебиваючи, - спітнілий, він
безперестану курив свої дешеві сигари, хоч у кімнаті й так нічим було дихати
від диму та запаху людських тіл, і ретельно записував усі свідчення, примушуючи
кожного свідка підписуватися під своїми словами: “той пише своє повне ім’я, той
ставить хрест або прикладає пальця, достоту як ви, мій генерале, - одне слово,
всі розписуються, хто як може”; тільки-но виходив один відвідувач - до кабінету
заходив другий, точнісінько такий, як і попередній: “у мене були сухоти,
панотче”, - починав він, - “у мене були сухоти”, - записував еритреєць, - “а
тепер послухайте лишень, як я співаю!”, “я був імпотентом, панотче, а тепер ось
тільки гляньте!” - “я був імпотентом”, - записував еритреєць вічним чорнилом,
щоб його точних записів ніхто не виправив, поки й роду людського, - “в мене був
живий звір у череві, панотче”, - “в мене був живий звір у череві”, - безжалісно
записував еритреєць, задурманений міцною кавою, отруєний смердючими сигарами,
припалюючи щоразу нову од недогарка, - “сидить розхристаний і смалить, -
справжній мужчина, мій генерале!” - “еге ж, - згоджувався