він, - справжній мужчина, нічого не скажеш! кожному своє!” - а
священик трудився без перепочинку, нічого не їв аж до смерку, - щоб не гаяти
часу, - і навіть увечері не спочивав, а, скупавшись, ішов до порту, заходив у
першу-ліпшу таверну, вдягнений у латану полотняну сутану, голодний, як вовк, -
сідав за один стіл з вантажниками, їв з ними одну юшку, розбирав рибу, як вони,
руками, перемелював навіть кістки своїми диявольськими зубами, що аж сяяли в
темряві, сьорбав юшку просто з миски, - “наче якийсь волоцюга, мій генерале!..”
- свій серед того наброду, серед моряків із обшарпаних вітрильників, що возять
на продаж мавп та зеленкуваті банани, возять цілими партіями молоденьких повій
- “у скляні готелі Кюрасао, до Гуантанамо, панотче, до
Сантьяго-де-лос-Кабальєрос, хоч там і моря нема, щоб причалити, панотче, до
всіх тих найгарніших і найсумніших островів, що про них ми мріяли ночами, аж до
вранішньої зорі, панотче, - згадайте, які ми робилися самі на себе не схожі,
коли шхуни відпливали, згадайте віщуна-папугу, котрий угадував майбутнє в домі
Матильди Ареналес, згадайте раків, які вилазили з мисок із юшкою, згадайте
акулячий дух, і далекий гуркіт барабанів, - оце життя, панотче!” - “атож,
хлопці, кляте життя!..” - “він таки по-нашому говорить, мій генерале, наче
народився у Кварталі Собачих Бійок!..” - він ганяв з ними на пляжі м’яча,
вивчився грати на акордеоні краще, ніж музики з узбережжя, співав краще від
них, швидко вивчив добірну моряцьку говірку і міг будь-кого за пояс заткнути
своєю гучною непристойною латиною, випивав з моряками в халупах базарних
педерастів, побився з котримсь, бо той хулив господа бога нашого, - “вони
духопелять одне одного, що робити, мій генерале?..” - він наказав одійти й не
розбороняти їх, - “переміг святий отець, мій генерале!” - “я так і знав! -
задоволено вигукнув він, - сказано,
справжній мужчина!” - і до того ж зовсім не такий легковажний, як то всім
здавалося, бо за ці бучні ночі еритреєць дізнався не менше, аніж за дні
виснажливої роботи в резиденції папського посла, і значно більше, ніж йому
вдалося дізнатися в похмурому будинку Бендісьйон Альварадо, який він ретельно
обстежив, не маючи на те дозволу, - дістався туди якось увечері, в таку сильну
зливу, коли, здавалося, можна було обдурити невсипуще око президентських служб
безпеки; він обнишпорив увесь дім, зазирнув у всі закапелки, змоклий до рубця,
бо зі стелі так і лило, - і знайшов тільки непрохідні зарості отруйних квітів у
розкішних спальнях Бендісьйон Альварадо, які вона віддала своїм служницям, на
превелику їхню радість, - “бо вона була така добра, панотче, така скромна, що
стелила служницям перкалеві простирадла, а сама спала на голій циновці, на звичайному
солдатському ліжку, вона дозволяла їм одягати своє святкове вбрання найпершої
дами, вони користувалися її шампунями, коли купалися, жирували голі з
ординарцями в барвистій піні в її ваннах на лев’ячих лапах, жили, як королеви,
а вона тим часом розмальовувала пташок, варила овочеву юшку та вирощувала
лікарські рослини для своїх сусідів, котрі будили її серед ночі: “в мене болить
живіт, сеньйоро!” - і вона давала насіння кресу й загадувала жувати; “в мого
хрещеника око скосіло!” - і вона давала відвару з епасоте; “я вмираю,
сеньйоро!” - проте ніхто не вмирав, усіх вона зціляла своїми руками, бо вона за
життя була свята, панотче, сяйво чистоти йшло від неї в цьому домі гріха, де
немилосердно протікає дах із тих пір, як її силоміць забрали звідси, відвезли до
президентського палацу, - дощ періщить по білих квітах фортепіано, ллє на
алебастрово-білий стіл у розкішній їдальні, - за той стіл Бендісьйон Альварадо
ніколи не сідала їсти: “це все одно, що оскверняти вівтар!” - подумайте лишень,
панотче, яке передчуття своєї святості!..” - але, незважаючи на всі ті
гарячкові свідчення сусідів, чортів законник розгледів боязкість там, де йому
торочили про скромність, душевну вбогість там, де розхвалювали самопожертву, а
серед Нептунів з чорного дерева, уламків тубільних ідолів, ангелів у
військовому, які плавали в озері посеред колишньої танцювальної зали, не
знайшов і сліду того триєдиного бога, котрий послав його з палючих просторів
Абіссінії на пошуки істини туди, де її не було й близько, - “бо він таки не
знайшов нічого, мій генерале, анічогісінько, от тобі й маєш!..” А проте
монсеньйор Деметріо Альдоус не вдовольнився пильними розшуками в місті: верхи
на мулі він видерся на крижані уступи плоскогір’я, щоб знайти джерела святості
Бендісьйон Альварадо там, де її образ ще й досі не був спотворений ореолом
влади; він з’являвся з туману., закутаний у накидку, наче якийсь розбійник, у
семимильних чоботях, схожий на пекельний привид, - і викликав спочатку страх,
потім - здивування, і врешті-решт - цікавість, бо тут зроду-віку не бачили
людини з таким кольором шкіри, а хитрий еритреєць усім охочим пропонував
доторкнутися до нього рукою, - щоб переконатись, що на ньому не виступає смола,
- блискав своїми зубами в темряві, випивав разом з усіма, розламував руками сир
і цмулив кукурудзяну горілку з тикви, яка ходила по колу, - робив усе, щоб
завоювати довір’я цих людей у невеселих сільських пивничках, де на зорі інших
віків знали якусь перекупку птахів, котра часом заходила сюди, обвішана
клітками, в яких сиділи розмальовані соловейки, золотаві тукани, гуачараки,
підроблені під павичів, - вона сподівалася всучити цей товар темним мешканцям
плоскогір’я на похмурих, як похорон, недільних ярмарках, - “вона сідала отут,
панотче, грілася біля вогню” очікуючи, що хоч хто-небудь зглянеться й переспить
із нею серед бурдюків із брагою в комірчині пивнички, - щоб не вмерти з голоду,
панотче, щоб тільки не вмерти з голоду, бо де б це знайшовся такий дурень, що
здумав би купляти в неї ті страховидла, з яких од першого ж дощу геть облазила
вся фарба, вони ж губили свої павині пера на ходу, - тільки вона була така
простодушна, що вірила в цю затію, панотче, вона справді була святою
заступницею птиць, юродивою плоскогір’я, як собі хочете, так і називайте, бо
ніхто не знає точно її тодішнього ймення, - її не могли охрестити Бендісьйон
Альварадо, так у наших краях нікого не звуть, це ім’я можна почути хіба що на
узбережжі!..” - “ну й пролаза, і це він вивідав, чортів прокурор!..” - він про
все дізнавався, до всього докопувався, хоч як не заплутували нитку істини
головорізи з президентських служб безпеки, хоч які перешкоди йому не чинили: “а
чи не підстрелити його, мій генерале? хіба вже не час його мулові
посковзнутися?..” - проте він якнайсуворіше наказав стежити і далі за
еритрейцем, але не зачіпати його й пальцем, - “повторюю: не чіпати й пальцем,
дати йому повну волю і всіляко сприяти виконанню його місії, згідно з
розпорядженням найвищої влади, - слухайте і виконуйте, підписав я!” - він
розумів, що страшенно ризикує, адже тепер справжній образ його матері
Бендісьйон Альварадо може виринути з непам’яті тих часів, про які заборонено
було згадувати, - тих часів, коли вона ще була молода, сповнена жаги, ходила
боса і в лахмітті, і змушена була віддаватися першому-ліпшому, щоб не вмерти з
голоду, - “але вона була гарна на вроду, панотче, і така простодушна, що
прикрашала найдешевших папуг хвостами породистих півнів та видавала їх за
гуакамайо, або вбирала хворих курок з індиче пір’я, щоб продати як райських
птиць, - ясна річ, ніхто їй не вірив”, - та й кого вона могла одурити, самітна
перекупка птахів, яка жебоніла в тумані недільних ярмарків, що тому, хто
заплатить їй хоч песо за пташку, решту вона віддасть задарма, - всі на
плоскогір’ї пам’ятали її, дуже вже вона була простакувата і вбога, але встановити
точно, хто вона така, було неможливо, бо в архівах монастиря, де її хрестили,
не виявили її метрики, - зате метрик її сина знайшлося аж три, і всі вони були
різні: згідно цих метрик, він тричі був зачатий за різних обставин і тричі
з’явився на світ недоношеним з ласки віртуозів, які творили історію нашої
вітчизни, майстерно заплутуючи нитку істини, щоб ніхто не міг розкрити
священної таємниці його походження, - її зумів розгадати лише еритреець: він
дістався до цієї таємниці, відмівши всі пізніші містифікації, - “вона вже була
ось-ось, тільки руку до неї простягни, мій генерале!” - і тут гримнув постріл,
прокотившись безконечною луною між сірих скель та глибоких ущелин, і моторошно
заревів мул, зірвавшись із укритого вічним снігом верхів’я гори в безодню, -
тільки замигтіли один за одним пояси різних кліматичних зон: маленькі джерела
великих судноплавних рік, а далі - крутосхили, якими видираються індіанці,
несучи на своїх спинах учених з ботанічної експедиції та їхні таємничі
гербарії, а далі - . вкриті дикими магноліями плато, де пасуться тонкорунні
Вівці, даючи нам одяг і їжу та ще й являючи взірець доброчесної поведінки, а
далі - будинки серед кавових плантацій, оселі з паперовими гірляндами на
безлюдних балконах, а далі - місця, де живе безліч хворих, незмовкний шум
гірських річок на межі, де починається спека, де надвечір вітер приносить
сморід мерця: когось було зрадницьки вбито на плантації какао, де ростуть
деревця з великим цупким листям та червони