ижані уступи плоскогір’я, щоб знайти джерела святості
Бендісьйон Альварадо там, де її образ ще й досі не був спотворений ореолом
влади; він з’являвся з туману., закутаний у накидку, наче якийсь розбійник, у
семимильних чоботях, схожий на пекельний привид, - і викликав спочатку страх,
потім - здивування, і врешті-решт - цікавість, бо тут зроду-віку не бачили
людини з таким кольором шкіри, а хитрий еритреєць усім охочим пропонував
доторкнутися до нього рукою, - щоб переконатись, що на ньому не виступає смола,
- блискав своїми зубами в темряві, випивав разом з усіма, розламував руками сир
і цмулив кукурудзяну горілку з тикви, яка ходила по колу, - робив усе, щоб
завоювати довір’я цих людей у невеселих сільських пивничках, де на зорі інших
віків знали якусь перекупку птахів, котра часом заходила сюди, обвішана
клітками, в яких сиділи розмальовані соловейки, золотаві тукани, гуачараки,
підроблені під павичів, - вона сподівалася всучити цей товар темним мешканцям
плоскогір’я на похмурих, як похорон, недільних ярмарках, - “вона сідала отут,
панотче, грілася біля вогню” очікуючи, що хоч хто-небудь зглянеться й переспить
із нею серед бурдюків із брагою в комірчині пивнички, - щоб не вмерти з голоду,
панотче, щоб тільки не вмерти з голоду, бо де б це знайшовся такий дурень, що
здумав би купляти в неї ті страховидла, з яких од першого ж дощу геть облазила
вся фарба, вони ж губили свої павині пера на ходу, - тільки вона була така
простодушна, що вірила в цю затію, панотче, вона справді була святою
заступницею птиць, юродивою плоскогір’я, як собі хочете, так і називайте, бо
ніхто не знає точно її тодішнього ймення, - її не могли охрестити Бендісьйон
Альварадо, так у наших краях нікого не звуть, це ім’я можна почути хіба що на
узбережжі!..” - “ну й пролаза, і це він вивідав, чортів прокурор!..” - він про
все дізнавався, до всього докопувався, хоч як не заплутували нитку істини
головорізи з президентських служб безпеки, хоч які перешкоди йому не чинили: “а
чи не підстрелити його, мій генерале? хіба вже не час його мулові
посковзнутися?..” - проте він якнайсуворіше наказав стежити і далі за
еритрейцем, але не зачіпати його й пальцем, - “повторюю: не чіпати й пальцем,
дати йому повну волю і всіляко сприяти виконанню його місії, згідно з
розпорядженням найвищої влади, - слухайте і виконуйте, підписав я!” - він
розумів, що страшенно ризикує, адже тепер справжній образ його матері
Бендісьйон Альварадо може виринути з непам’яті тих часів, про які заборонено
було згадувати, - тих часів, коли вона ще була молода, сповнена жаги, ходила
боса і в лахмітті, і змушена була віддаватися першому-ліпшому, щоб не вмерти з
голоду, - “але вона була гарна на вроду, панотче, і така простодушна, що
прикрашала найдешевших папуг хвостами породистих півнів та видавала їх за
гуакамайо, або вбирала хворих курок з індиче пір’я, щоб продати як райських
птиць, - ясна річ, ніхто їй не вірив”, - та й кого вона могла одурити, самітна
перекупка птахів, яка жебоніла в тумані недільних ярмарків, що тому, хто
заплатить їй хоч песо за пташку, решту вона віддасть задарма, - всі на
плоскогір’ї пам’ятали її, дуже вже вона була простакувата і вбога, але встановити
точно, хто вона така, було неможливо, бо в архівах монастиря, де її хрестили,
не виявили її метрики, - зате метрик її сина знайшлося аж три, і всі вони були
різні: згідно цих метрик, він тричі був зачатий за різних обставин і тричі
з’явився на світ недоношеним з ласки віртуозів, які творили історію нашої
вітчизни, майстерно заплутуючи нитку істини, щоб ніхто не міг розкрити
священної таємниці його походження, - її зумів розгадати лише еритреець: він
дістався до цієї таємниці, відмівши всі пізніші містифікації, - “вона вже була
ось-ось, тільки руку до неї простягни, мій генерале!” - і тут гримнув постріл,
прокотившись безконечною луною між сірих скель та глибоких ущелин, і моторошно
заревів мул, зірвавшись із укритого вічним снігом верхів’я гори в безодню, -
тільки замигтіли один за одним пояси різних кліматичних зон: маленькі джерела
великих судноплавних рік, а далі - крутосхили, якими видираються індіанці,
несучи на своїх спинах учених з ботанічної експедиції та їхні таємничі
гербарії, а далі - . вкриті дикими магноліями плато, де пасуться тонкорунні
Вівці, даючи нам одяг і їжу та ще й являючи взірець доброчесної поведінки, а
далі - будинки серед кавових плантацій, оселі з паперовими гірляндами на
безлюдних балконах, а далі - місця, де живе безліч хворих, незмовкний шум
гірських річок на межі, де починається спека, де надвечір вітер приносить
сморід мерця: когось було зрадницьки вбито на плантації какао, де ростуть
деревця з великим цупким листям та червоними квітами, - з їхнього насіння і
роблять шоколад; а далі - нерухоме сонце, розпечена пилюка, гарбузи, дині,
худющі понурі корови атлантичної провінції, єдина на двісті ліг довкола школа
для бідняків, - і нарешті мул гепнув, тріснувши, наче перестиглий плід
гванабано, на дно прірви, в зарості, і перелякані куріпки розлетілися
врізнобіч: “підстрелили його, мій генерале, підбили в ущелині Неприкаяних Душ,
із рушниці, такої, як на тигрів полюють!..” - “всупереч моїй забороні, сучі
діти! всупереч моїм категоричним телеграмам, чорти б вас узяли! ну, тепер ви взнаєте,
хто є хто!..” - хрипів він з жовчною піною на губах, розлючений не стільки
чужим непослухом, скільки власною впевненістю, що від нього приховують щось
дуже важливе, раз вони посміли знехтувати блискавками його влади, - він
дослухався навіть до подиху тих, котрі йому доповідали, бо розумів, що тільки
той, хто знає правду, посміє збрехати йому, він вистежував таємні заміри
верховного командування, намагаючись розгадати, хто ж зрадник: “ти, якого я
витягнув із небуття? ти, якого я підібрав на голій землі, а тепер ти спиш на
золотому ліжку? ти, якому я врятував життя? ти, за кого я заплатив стільки
грошей? котрий із вас, сучі ви сини?” - адже це хтось один посмів начхати на
телеграму, підписану його іменем, скріплену печаткою президентського персня,
отож він сам очолив рятувальну операцію і віддав нечуваний наказ: “не пізніше,
як за сорок вісім годин Деметріо Альдоуса знайти і привести до мене, а якщо
його знайдуть мертвим, все одно приведіть його до мене живим, і якщо його
взагалі не знайдуть, все одно приведіть його до мене!” - наказ був такий
недвозначний і грізний, що задовго до визначеного строку йому доповіли: “мій
генерале, його знайдено в кущах на дні провалля! всі рани в нього позагоювались
од золотих квіток фрайлсхону, - він живіший від нас із вами, мій генерале,
цілий і неушкоджений, і все це з ласки вашої матінки Бендісьйон Альварадо, яка
ще раз показала своє милосердя і всесильність, щоб їх на собі відчув той, хто
хотів осквернити її пам’ять!..” - еритрейця спустили з гір індіанськими
стежками в прив’язаному до жердин гамаці, під охороною солдат, а попереду їхав
верхи на коні альгвасил, дзвіночком сповіщаючи всіх, що наказ володаря
виконано: еритрейця допровадили в президентський палац і помістили в спальню
для почесних гостей, під особисту відповідальність міністра охорони здоров’я, -
там він і написав свій страшний документ - сім грубезних томів, і на кожній з
трьохсот п’ятдесяти сторінок кожного тому, праворуч на полях стояв його підпис:
“розписуюся та скріпляю своєю печаткою чотирнадцятого квітня сього року я,
Деметріо Альдоус, з ласки божої аудитор Найсвятішої конгрегації обрядів,
подвижник і оборонець віри, во ім’я торжества справедливості на землі, во ім’я
слави господньої на небесах, свідчу, що все написане тут - правда, лише правда
й нічого, крім правди”, - “ось вона, ваше превосходительство!” І дійсно, в семи
запечатаних сургучем бібліях була тільки правда, така пряма й жорстока, що лише
людина цілком вільна від чарів