його
слави, далека від інтересів його
влади, наважилася б викласти цю живу правду незворушному старому, який вислухав
аудитора, не змигнувши оком, - сидів собі у своєму плетеному кріслі,
обмахувався сомбреро й ледве чутно зітхав після кожного вбивчого викриття,
ледве чутно казав: “ага”, - щоразу, коли світло правди било в вічі, - “ага”, -
повторював він, одганяючи своїм сомбреро квітневих мух, які роїлися над
недоїдками від сніданку; “ага”, - казав він, ковтаючи гірку правду, - вона
пекучими вуглинами горіла в пітьмі його душі, бо то був якийсь фарс, - “то була
комедія, ваше превосходительство!” - комедія, яку він сам мимоволі розпочав,
коли звелів виставити напоказ тіло своєї матері в домовині з кригою, - “тоді ще
ніхто й не думав про твою святість, я просто хотів, щоб перестали патякати,
ніби ти зогнила живцем!..” - а вийшла циркова вистава, яку він сам ненавмисне
затіяв, - йому доповіли: “мій генерале, ваша матінка творить чудеса!” - і він
наказав послати пишну процесію з тілом небіжчиці до найглухіших куточків своєї
безмежної країни, де не було святинь, - “щоб не зосталося жодної живої душі,
котра б не знала, яку нагороду за твої чесноти послало тобі небо після того, як
ти цілий вік губила себе, умертвляла свою плоть, день у день розмальовуючи
пташок, з яких не мала ніякісінького зиску; то була нагорода за твою
самовіддану любов, матусю, - але ж я не мав собі й гадки, що з мого наказу
вийде така брехня!..” - за плату ті, що нібито хворіли на водянку, привселюдно
позбувалися води, двісті песо заплатили чоловікові, який нібито воскрес і виліз
із могили, - в обірваному савані, з повним ротом землі, він повз назустріч
ошелешеному натовпу; вісімдесят песо заплатили циганці, яка примудрилася
народити просто на вулиці двоголового виродка - буцімто бог покарав її за те,
що вона говорила, ніби всі ці дива - шахрайство уряду, - так воно й було
насправді, бо всі свідки були підкуплені, і якщо на початку свого розслідування
Деметріо Альдоус гадав, що ганебну змову організували