5
Аж до вечора ми виносили з палацу протухлі останки корів, наводили сякий-такий лад у цьому неймовірному гармидері, опоряджали тіло, - а втім, так нічого й не змогли вдіяти, щоб зробити мерця схожим на той легендарний образ, яким ми звикли його уявляти. Ми терли його шкреблами, котрими чистять рибу, - щоб поздирати з нього морських паразитів, ми обмили його креоліном та соляним розчином, щоб знищити сліди тліну; ми напудрили йому лице крохмалем, щоб не видно було клоччя й парафіну, які мали замаскувати повидзьобувані грифами діромахи; ми підмалювали обличчя рум’янами та губною помадою, щоб повернути йому живий колір, - але все було намарне, і навіть коли ми вставили в порожні очниці скляні очі, його лице не набуло величного виразу, - хіба ж можна було показувати
його таким народові? А тим часом у залі урядових засідань лунали заклики до згуртування в боротьбі з віковічним деспотизмом, заклики розділити порівну трофеї влади, - звістка про його смерть, яку вже годі було втаїти, об’єднала всіх: тут зібралися ліберали й консерватори, котрі помирилися нарешті після довгих років запеклої ворожнечі, генерали з верховного командування, що вже втратили колишню свою владу, три останні міністри з цивільних, примас-архієпископ, - усі вони, всупереч його волі, сиділи нині за довгим столом з горіхового дерева й домовлялися, як сповістити народові про велику кончину” щоб люди не вийшли на вулиці: вирішено було спочатку обнародувати перший бюлетень - про легке нездужання, що змушує його превосходительство відійти від громадських справ та скасувати надалі аудієнції, а трохи згодом другий бюлетень мав оповістити, що хворий все ще змушений залишатися в своїх покоях - у зв’язку з природнім для його віку слабуванням; і, нарешті, без ніяких оголошень, удосвіта спекотного серпневого вівторка на всю потугу задзвонять дзвони собору” звіщаючи про смерть державного діяча так, щоб ніхто й ніколи не дізнався напевне,